Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » 595 днів совєтським вязнем

Читати книгу - "595 днів совєтським вязнем"

147
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 57
Перейти на сторінку:
величезні заслуги для закріплення совєтської влади в Грузії. Як тому, що поміг червоній владі покорити гордих абхазців, батькові молодого Лакоби ставили ще за життя памятники і він займав у краю найвищі почесті. З ним приятелював сам Берія, який гостював нераз у їх домі. Але прийшли часи кровавої єжовщини, і Лакобу заарештували та незабаром і розстріляли, як «потворного націоналіста» і «злющого ворога народу». Розуміється, що памятники його зрівняно з землею. Та вірні абхазці стали сходитися на могилу Лакоби з усіх усюдів наче на прощу. І тоді совєтська влада викопала його трупа та спрятала так, що й найбистріше абхазське око не могло побачити, де його поділи. А разом з тим заарештовано і всю рідню Лакоби: його дружину-лікарку і двоє дітей, нашого красуня і його молодшу сестричку. Спершу сиділи вони в Грузії, а згодом дітей перевезено Чорним Морем в Україну, де молодого Лакобу приміщено в дитячому садку в містечку Літині коло Вінниці, а сестру десь також у тій околиці. Там молодий абхазець перебував більше року і навчився трохи по українськи та деклямував мені між іншим Франкових «Каменярів». Оповідав він мені багато про тамошні чудові сади і про те, як то він разом з іншими підлітками з садка закрадався до замкненого римо-кат. костела в Літині, вилазив по повалених сходах як кіт на хори і пробував грати на органі. Що сталося з його мамою, хлопчина не вмів сказати. Останній раз бачив її ще в тюрмі в Грузії, коли її виведено з камери на тюремне подвіря, але не міг їй дати навіть знаку про себе. І скільки разів той хлопчина згадував свою маму, стільки разів прикушував уста, щоб не заплакати.

До нашої камери прибув Лакоба десь з кінцем місяця квітня або у травні. Привезли його просто з Літина. Чому його забрали з тамошнього дитячого садка аж до Москви, він не вмів сказати. Можна було тільки догадуватися, що Лакоба сказав там щось необережно про долю свого батька або своєї матері, і це завело цього неповнолітнього хлопця аж на Лубянку. Додати б іще, що хлопчина був сильно виголоджений і з’їдав усі пригорілі шкірки хліба, яких не могли розжвякати деякі беззубі вязні, та вилизував усі миски, хоч — правду сказати — в них нічого не залишалося. По кількох тижнях молодого Лакобу від нас забрали, але куди і на яке — ніхто з нас не знав[5].

Коли пишу про цього малолітнього абхазця, то може не від речі буде згадати тут про цілу групу малолітніх, що десь у тому часі або недавно передтим сиділи в одній з камер Лубянки, як про це оповідав у нашій камері хтось з новоприбулих вязнів. Був це в комплеті редакційний комітет стінної газетки в одній з московських десятирічок, найкращі учні в клясі, між ними й син одного з високопоставлених совєтських достойників. Посадили тих молодих хлопців за те, що в титульній сторінці одного числа газетки помістили вони звізду, але не 5-раменну совєтську, а 6-раменну жидівську (сіоністичну). Алюзія була як-не-як дуже прозора. І хоч це була на око дрібна подія, то вона стала голосною в цілій Москві з хвилиною, як НКВД заарештувало всіх причасних до справи юнаків і посадило їх на Лубянці. Найбільше шуму з цього приводу наробили таки шкільні товариші заарештованих, що тихцем, від вуха до вуха, рознесли справу по всіх усюдах — на превелике невдоволення НКВД, що не вміло її затушувати. Саме з уваги на шум довкола тієї події, як теж мабуть з уваги на причасність до неї сина одного з тодішніх большевицьких верховодів, справа закінчилася для заарештованих юнаків, коли брати під увагу підсовєтські відносини, досить легко: вони дістали мабуть усього по 6 місяців вязниці, яку вибули у слідчій тюрмі. А що з тими молодими хлопцями зробили потім, наш інформатор не вмів сказати.

Вже понад два роки сидів у слідстві вязень нашої камери Овсянніков, людина старша, з нездоровим виглядом обличчя, до часу арештування підполковник міліції в Москві. Сидів під закидом «звязків з міжнародньою буржуазією», бо у нього знайшли якийсь там лист зза кордону, і таку статтю (параграф карного закону) хотіли йому приписати, проти чого він завзято боронився. Овсянніков говорив з нами небагато, але з усього видно було, що він ісповідував «старі начала», а раз ужив на означення українського народу навіть слова «малоросси», чого я за ввесь час мого побуту на Лубянці ніколи більше не чув ні від вязнів, ні від слідчих. Іншим разом він мав відвагу сказати голосно, що за царських часів українці не зазнавали ніяких переслідувань, на що я відповів цілою доповіддю, навівши багато переконливих аргументів проти його тези. Вся камера признала тоді, що мої докази «розторощили Овсяннікова», після чого він сів пригноблений та похнюплений і більше зі мною в дискусію не заходив.

Іншим типом вязня був зрусифікований поляк Цибульський, що його доставили на Лубянку вже вдруге. Першим разом його засудили були на кілька літ примусових робіт, що їх він відбув аж десь під Владивостоком. Коли ж він, відбувши свої роки, повернувся до Москви, то застав у своїм помешканні — єдиній кімнаті важко хвору маму і молодшого брата, що в міжчасі оженився. Мати незабаром померла і брат, а ще більше братова, стали налягати, щоб він якнайшвидше опорожнив ту кімнату, яку вони бажали мати тільки для себе. А що в Москві можна одержати кімнату хіба за величезні гроші, то Цибульський був безрадний. І от одного дня його заарештувало НКВД і привезло знову на Лубянку, цим разом як підозрілого у звязках з Японією, себто як «японського шпіона». Цибульський з великим болем запевняв нас,

1 ... 30 31 32 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «595 днів совєтським вязнем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "595 днів совєтським вязнем"