Читати книгу - "Найкращий сищик та падіння імперії"

вийшов. З виразу обличчя було помітно, що хотів би залишитися. — Що ж Іване Карповичу, почнемо. Які у вас є ідеї щодо нових оповідань?

— Жодних, пане капітане. Я ж їх ніколи не вигадував, писав завжди, що було. — Я розвів руками. — Може, ви допоможете, бо тупий я до вигадок.

— Чого б і ні, допоможемо, — пообіцяв отець Ілля. — Капітане, а ви ж, здається, писали щось, навіть у журналах друкувалися?

— Це було давно, — чомусь розчервонівся Кречетов.

— Допоможіть, пане капітане, будь ласка! — попросив я. — У мене ж усе правда була. А коли й треба було щось вигадати, то граф допомагав, у нього так хвантазія працювала, що повсякчас мусив за руку смикати, аби не пустився берега! А зараз оце тільки сказали, що вигадувати треба, так у мене одразу голова заболіла, бо не звик я для цього.

— Нам треба дати гідну відповідь австріякам! — суворо наказав Кречетов. — Пропоную рухатися у двох напрямках: пригоди Івана Карповича за кордоном і його подвиги в тилу.

— А які можуть бути подвиги в тилу? — здивувався я.

— Про боротьбу з підступами супротивника! — відповів Кречетов.

— Наче вони хочуть наші святині якісь знищити, а ви їм заважаєте! — пояснив Ілля.

— А які святині?

— Ну, наприклад, мощі Олександра Невського. Він же тевтонів переміг колись. І ось тепер вороги хочуть знищити мощі Олександра Невського, щоб зламати хребет віри руського війська! — У панотця аж очі загорілися.

— Але ж мощі Невського під охороною у Олександро-Невській лаврі, — зауважив капітан.

— Вороги збираються висадити її у повітря! А Іван Карпович завадить цьому! Друкуй, рідна, друкуй! — наказав Ілля дівчині-секретарю.

— Не друкувати! Та що ви таке вигадуєте? Олександро-Невська лавра — один із головних об’єктів столиці, якщо вороги її можуть висадити у повітря, то виходить, що весь Петроград погано охороняється! Паніку зібралися розпускати? Не дозволю! — заверещав Кречетов.

— Так яка паніка, коли Іван Карпович шпигунів арештує? — злякався панотець.

— Не можна! — твердо заявив капітан.

— Ну не можна, тоді самі щось пропонуйте! — закопилив губу Ілля.

— Треба взяти якусь таку святиню, щоб зачіпала серця людей, але не була дуже важливою, і щоб не у Петрограді, — вже спокійніше пояснив Кречетов.

— Може, той, хочуть мощі Іллі Муромця з Києво-Печерської лаври викрасти? — запропонував я.

— Ні, не можна. Мазепинством тхне, — закрутив головою капітан.

— Та де ж тут мазепинство? — здивувався Ілля, мабуть, образившись за тезку. — Сам він із Мурома, з руської землі, а похований у матері міст руських!

— Зараз є дані, що той богатир насправді розбійником козацьким був. У Львові ми свого часу арештували кілька книжок, у яких Муромця зображено з оселедцем та шаблею, Москву штурмує. То давайте краще без нього.

Засіли ми думати, що б іще я міг рятувати від шпигунів ворожих.

— А може, вони проти града Кітежа щось замислили? — запропонував Ілля.

— Кітежа? — здивувався капітан.

— От, мовляв, є старовинний переказ, що колись почнеться велика війна нашого Отєчества проти лютого ворога, і буде вона важка, але коли спливе на поверхню Кітеж, то переможено буде ворога і слава дому Романових піде по всьому світу! Австріяки про це дізналися і послали своїх шпигунів, щоб висадити Кітеж у повітря, як тільки він на поверхню визирне!

— Яка історія! — Я аж у долоні заплескав. — Батюшко, та вам у літератори треба, який же талант!

— Ага, і от, значить, шпигуни вже вибухівку заклали, а Кітеж починає з води з’являтися, дзвіниці його, бані прекрасних храмів, шпигуни підпалюють бікфордів шнур, щоб висадити сю благу звістку в повітря, а Іван Карпович уже шнур перерізав і каже зі спини: «Руки догори!» Шпигуни руки піднімають, а тут як ударять дзвони з усіх церков Кітежа — і наше військо як піде в атаку, і гнатиме ворогів до Відня, Берліна і далі!

— Отче, та ви справжній талант! — закричав я.

Ілля задоволено усміхнувся, а капітан насупився, мабуть, заздрив.

— Зараз же двадцяте століття надворі, який Кітеж? — спитав Кречетов.

— Ваша благородь, людям таке сподобається! — запевнив я.

— І духопідйомна історія, і патріотична, що вам не подобається? — образився на капітана Ілля.

— Треба якусь сучасну історію!

— Ну то пропонуйте, капітане! — аж крикнув Ілля.

— Наприклад, ворожі вчені у Відні розробили якусь бацилу, яка може впливати на людину.

— Як впливати? Кахикати людина почне? — в’їдливо спитав Ілля.

— Ні, ці бацили, ці бацили, вони... — Капітан затнувся.

— Що вони? Що? — насідав панотець.

— Вони підштовхують людину... е-е-е... простих людей до революції! — крикнув Кречетов. — На бунт піднімають! І ось шпигуни везуть до Росії кілька склянок із цими бацилами, щоб розповсюдити їх у найбільших