Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"

набік у високу росяну траву. Стояв і прислухався, нашорошив вуха, ніби якийсь невиданий лісовий звір.

«Туди, де сонце сходить, рушаймо на борню…» — донеслось звідкілясь далеко-далеко, як забута чарівна казка. А може, то вітерець пошамотів верховіттям кленів?

Базилевич, уткнувши в мокру траву гаряче обличчя, невпинно, безгучно… ні, не плакав. Це — не плач, оце давуче моторошне схлипування. Так часом скавучить щеня…

Бродив місяць-сновида по парку, а назустріч із високої срібної трави в солодкій знемозі тяглися до нього сонні розквітлі тюльпани…

IX

Перед заходом весело іржали коні, і з річки котилась неугавна гама молодих дзвінких голосів, хлюпання й задиристого лункого реготу.

Уже два місяці, як N-ський саперний кавалерійський ескадрон виїхав до табору. За тиждень на узліссі густого соснового бору виросло біле полотняне містечко. Струнко вряд стали присадкуваті намети, а підстрижені рівні «лінійки» вабили око своєю симетрією й чистотою. Приємно лускав гравій під червоноармійською ногою, а вечорами з чепурних округлих клумб перед наметами несло запаморочливими п'янкими пахощами матіоли й тягло з бору животворним міцним духом сосни і ялини.

Коля Шпак цілком поринув у табірне життя. Чорний, засмалений, він міг цілими днями, засукавши рукава, будувати понтонного моста й надувати поплавки Полянського[6], рити окопи й рубати в протигазі лозу, купати в Бозі коні і легко мчати верхи до табору на неосідланому Європейці.

Надходив вечір із запашною червневою тишею, з пахощами соснового бору, з співучою гармонійкою. Притишено, зачаровано дзвенять тоді голоси, і золотими крапками розгоряються в темряві й раптом гаснуть червоноармійські цигарки. Тоді до стомленого Колі Шпака приходить тихий смуток, легкий прозорий жаль за чимсь далеким, минулим, безповоротним. В такі хвилини він іде на узлісся й горілиць лягає у високу, з гострим духом полини й чебрецю шамотливу траву. Покладе руки під голову, втопить зір у бездонний зоряний океан і завмре. І тоді, як щось далеке й неясне, приходить ніжний, любимий образ Наталі.

Іноді вночі, прокинувшись, Коля виходив із намету. Стояв і слухав тишу. Тоді в нього бувало таке почуття, ніби ввесь табір у полоні в невідомих волохатих велетнів. Ці велетні — темні громади сосон і ялин — щільним півколом обступили табір із заходу і дихають живучим, металевим пахом смоли і нагрітої за день хвої. У сусідньому селі сонно перекликаються когути й ляпають крилами, і враз знову все стихне, і тільки невідомі волохаті велетні так само непорушно стоять на варті.

Сьогодні цілісінький день будували зразкові понтонні мости через Біг[7]. І червоноармійці, і комсклад стомились до того, що падали з ніг. Як тільки «архангел» програв зорю, всі вже були в наметах.

Опівночі Коля прокинувся від холодних крапель, що стукали його просто в обличчя. Надворі тюжив дощ і тарабанив по наметах. У деяких місцях полотно пропускало воду, і краплі попадали просто в намет.

Коля відсунувся в куток, перевернувся на другий бік і враз, знову підвівшись на лікті, сторожко прислухався: тонко й поспішаючи сурмач грав тривогу. І в ту ж хвилину швидко захлюпали по калюжах чиїсь ноги, і на порозі намету хтось голосно крикнув:

— Вставай! Сідлайте коні!

Нашвидку підтягуючи на Європейці попругу, з гвинтівкою за плечима Коля став у шерегу.

— Сіда-ай!..

Дзенькнули в темряві остроги.

— Ма-арш!..

Зачавкала під кінськими копитами багнюка.

— Ри-истю-ю!..

Швидко переїхали вузькими вулицями села. Через хвилину нова команда:

— По-овід! Галопом!

Коля дав повід і легко стиснув боки Європейцеві. В ту ж хвилину кінь сіпонув і ніби відірвався від землі. Зробилось дивно легко. Не треба було вже улегшуватись на сідлі, здавалося, що Європеєць легко й плавно несеться по вітру…

Проскакали так із верству. Пішли знову риссю і нарешті перейшли на крок. Куди їхали — ніхто з червоноармійців не знав. Точились різні здогадки.

Покликали ройових кудись уперед до командира. Через п'ять хвилин вони повернулись, і Коля довідався, що їхній ескадрон їхав на банду.

Вже два дні, як у таборі ходили чутки про те, що десь, верстов за тридцять, «гуляла» якась банда. Червоноармійці це чули від селян, а селяни ще від якихось селян. Тепер ці чутки справдилися. Дійсно, в окрузі з'явилася напівкримінальна, напівконтрреволюційна, польського походження банда.

Ніякого враження на Колю повідомлення про банду не справило. Було так, ніби це щось звичайне, чого обминути не можна. Більше забирав уваги