Читати книгу - "Байки проти ночі"

— Нова команда? — запитав Макс, розглядаючи афішу з чотирма патлатими відрубаними головами в стилі «Діп пепл».

— Ага, — розплився в усмішці Батут і витер тильним боком долоні лискуче від поту обличчя. Макс раптом сповнився впевненістю, що зобразити на афіші групу «Драглайн-2» під «Діп пепл» було саме його ідеєю.

— Післязавтра лабають у «Роксі», — Батут тицьнув пальцем у рядок, який великими синіми буквами проступав під «головами», де вказувалося місце й час проведення концерту. — А наступного дня виступатимуть у збірному проекті з «Білою зоною» і «Мертвим півнем» у залі політеху. Тому приходь.

— Чому б ні, — сказав Макс. — Якщо влаштуєш на шару, а так…

— Без проблем. У «Роксі» точно влаштую.

Батут знову витер обличчя й продовжив займатися плакатом.

— До речі, як тобі ідея? — він кивнув на четвірку голів.

— Твоя? Нічого, тільки мені здається, я це десь уже бачив.

— Справді? Чорт… знаєш, мені тепер теж так починає здаватися.

— Давно тут мудохаєшся?

— Не так щоб дуже, але ця спека… уф-ф!.. просто остогидла, — зізнався товстун. Однак цього разу йому вдалося приліпити як слід кутики афіші, а може, це клей устиг підсохнути на сонці й нарешті взявся до справи. — Якщо так піде далі, до вечора не розклею і половини.

— Угу, — погодився Макс, підкурюючи сигарету.

— Слухай… — зірвався Батут, якась раптова думка проступила на його обличчі, як форма начинки через тісто.

— Навіть не проси, — сказав Макс, посміхаючись і відступаючи на крок. — Нізащо цього не робитиму.

Батут теж посміхнувся й подався за ним.

— І не подумаю!

— Мені сьогодні ще треба встигнути домовитися про апаратуру, — почав умовляти Батут. — І зустрітися з…

— Ні.

— Ну, будь…

— Не буду я бігати по всьому місту з твоїми дурнуватими головами!

Товстун шморгнув носом і зупинився.

— Чому ж дурнуватими? Нормальна заморочка, — він оглянувся на приклеєний плакат, витираючи пітні долоні об штани. — Слухай, мені справді до зарізу треба… Добре, я тебе зрозумів, — і назвав суму.

— Ні.

Той додав.

— Усе одно ні, — сказав Макс.

Батут подумав і додав іще.

Макс відкрив рот, щоб послати великого ділка шоу-бізнесу за Камчатку, а самому піти додому, але вчасно згадав про свої фінансові труднощі. Тому уточнив суму.

Батут закотив очі й додав ще трохи, заявивши, що це межа його можливостей, поваги до себе, здорового глузду й найвищих показників на торгах Лондонської біржі, і за більше він сам згоден лазити по місту хоч до наступного ранку.

Зручний випадок поповнити спорожнілу скарбницю сам, здавалося, йшов Максу в руки, хоча щодо крайніх меж Батут явно переборщив, та й роль розклеювача його анітрошки не радувала. Але, подумавши ще мить, він погодився.

— Розрахуємося на концерті, — підсумував Батут.

Коли Макс відмахнувся і зробив вигляд, ніби йде, він знову якось одразу посмутнів і з важким зітханням поліз до кишені по гроші. Потім передав Максу рулон з афішами, банку клею й оснастив усілякими ЦВ, що становили безсумнівну цінність для дебіла.

«Боже, ну і вляпався ж я», — думав Макс, спостерігаючи, як Батут заскакує на ходу в трамвай і махає йому на прощання рукою.

Єдиною реальною проблемою виявилася спека. Близько полудня, коли Макс зустрівся з Батутом і уклав угоду століття, невидима доменна піч тільки починала розігріватися, але до третьої години задихала на всю потужність. Тому Макс наслідив лише в ортодоксальних місцях, львівською периферією вирішив знехтувати й поїхав додому. Нова футболка наскрізь промокла, а синій текст КОНЦЕРТ ВІДБУДЕТЬСЯ останні чверть години очевидно тяжів до кабалістичних пермутацій. Шість афіш з восьми, що залишилися, Макс викинув у найближчий смітник.

До-ре-мі-до-ре-до, хлопці.

Одну афішу він вирішив залишити собі на пам’ять, другу — повісити біля будинку, в якому мешкав, — радше заради розваги, аніж задля чистоти сумління. Підходяща місцинка визначилася ще дорогою — дитячий майданчик під його балконом на другому поверсі, звідки він спостерігатиме за реакцією народу і зможе внести свою лепту в забруднення атмосфери. Цікаво, чи чуваки з «Драглайн-2» вже в курсі, який плакат для них зварганив Батут? Ха-ха…

Утім, через спеку Макс ледь не відмовився від свого наміру. Справжнє пекло — здавалося, сонце навмисне женеться за ним по п’ятах, поливаючи мегарентгенами термоядерного кошмару.

Макс вийшов із розпеченого тролейбуса й купив у найближчому магазині літрову пляшку мінеральної води, незважаючи на те що до будинку залишалося не більше сотні кроків,