Читати книгу - "Диявол у Білому місті"

формування скла для компанія Ворнера. За вказівками Голмса Берклер додав деякі залізні деталі. Працював він швидко, і невдовзі піч була готова для перших випробувань.

Голмс запалив форсунку. Вогонь приємно ухнув. Хвиля жару викотилася з камери до далеких стін підвалу. У повітрі з’явився дух частково спаленої нафти.

Проте випробування Голмса не порадували — піч давала замало жару. Він налаштував пальник і спробував знову, але стало не набагато краще.

Подивившись у довідник, він знайшов у місті пічне підприємство й попросив консультації з досвідченим майстром. Назвався йому засновником склярської компанії Ворнера. Якщо ж із якихось причин представники компанії матимуть намір перевірити, чи існує насправді таке склярське підприємство, то їм досить буде зазирнути в довідник Інґлвуда за 1890 рік, там ця компанія записана, а Голмса названо її господарем.

Управитель пічного підприємства — його ім’я ніде не названо — вирішив особисто зайнятися цією справою і зустрівся з Голмсом на його робочому місці. Він побачив молодого, красивого, майже делікатної будови чоловіка, у зовнішності якого відображалися впевненість і процвітання.

Відвідувач мав надзвичайні сині очі. Будівля в нього була доволі похмура, збудована, вочевидь, за нижчими стандартами, ніж інші споруди на Шістдесят третій, але місце було обрано вдало, жваве місце. Для такої молодої людини стати господарем практично цілого кварталу — вже неабияке досягнення.

Управитель пішов із Голмсом у кабінет на другий поверх і там під свіжим вітерцем із наріжного вікна оглянув Голмсове креслення печі. Голмс пояснив, що не може отримати «необхідну кількість тепла». Управитель захотів побачити сам пристрій.

О, в цьому немає необхідності, промовив Голмс. Він не бажає завдавати клопоту панові управителю, йому потрібна лише порада, і за неї він гідно заплатить.

Проте пічник наполягав: не побачивши, він нічого не може порадити.

Голмс усміхнувся. Ну, звичайно. Коли пан управитель має на це час, то він радо все йому покаже.

Голмс провів його вниз — спочатку на перший поверх, а потім темнішими сходами у підвал.

Вони увійшли до великої прямокутної печери, яка тяглася на всю довжину кварталу, простір якої перетинали хіба що стовпи, що підтримували будівлю. У темряві видніли якісь бочки, баки й купи чогось темного — можливо, землі. Під багатьма вимкненими лампами стояв довгий вузький сталевий стіл, а біля нього — дві потерті шкіряні валізи. Виглядом підвал скидався на шахту, а запахом — на операційну.

Управитель оглянув піч. Помітив, що в ній є внутрішня камера з вогнетривкої цегли, влаштована так, щоб вогонь не потрапляв усередину неї, помітив розумне доповнення: два отвори у верхній частині внутрішньої камери, через які можуть виходити гази, відтак вигоряючи в довколишньому полум’ї. Проект був цікавим і, здається, мав би працювати, тільки він зауважив, що форма печі не зовсім відповідає завданню з формування скла. Внутрішня частина занадто мала для великих панелей, які зараз бувають на міських вітринах. А в усьому іншому він нічого такого не помітив і не бачив проблеми в тому, щоб покращити роботу такої печі.

Повернувся із бригадою робітників. Ті поставили потужніший пальник, який нагрівав піч до 1650 градусів Цельсія. Голмс, схоже, був задоволений.

Тільки пізніше пічник зрозумів, що особлива форма тієї печі й надзвичайно високі температури були ідеальні для зовсім іншого призначення. «По суті, — говорить управитель, — загальний план тої печі доволі подібний до крематорію для мертвих тіл, і з огляду на вищеописані пристосування він абсолютно не даватиме запаху».

А проте, знов-таки, це спало йому на думку згодом.

І знову Голмс довго не повертався до Вільметта, хоча регулярно надсилав Мірті та доньці гроші, щоб їм було добре. Він навіть застрахував життя дівчинки, адже діти — то такі крихкі створіння, які можуть в одну мить залишити наш світ.

Справи в нього йшли добре. Компанія, що надсилала ліки поштою, приносила несподівано великі гроші, і він став шукати способів заробити на останньому слові медицини — ліках від алкоголізму, винайдених лікарем на прізвище Кілі у Двайті (штат Іллінойс). Аптека на розі працювала легко й давала прибутки, тільки-от одна з дам, яка мешкала по сусідству, помітила, що в господаря чомусь не затримуються на роботі молоді й зазвичай гарненькі продавчині. У них чомусь щоразу виявлялася погана звичка йти з роботи без попередження, іноді навіть залишаючи особисті речі в кімнаті на другому поверсі. Така поведінка видавалася спостережливій жінці недоброю ознакою дедалі більшого небажання працювати в сучасної їй молоді.

Будівля переобладнувалася на готель не надто швидко, зі звичними затримками та злостивими звільненнями. Голмс доручав своїм трьом помічникам — Квінлену, Чеппеллу й Пайтзелю — знаходити працівників на заміну. Схоже, їм було нескладно знаходити нових людей на кожну нову вакансію. Тисячі робочих рук, звільнених десь-інде, прибували до Чикаго з надією будувати виставку — і тут виявляли, що таких розумників знайшлося аж надто багато, тож бідолашні люди становили величезний ринок робочої сили, готової братися за що завгодно та за яку завгодно платню.

Голмс звернув свою увагу до інших, цікавіших занять. Доля принесла в його життя двох нових жінок: одна — на зріст майже метр вісімдесят і з розкішним тілом, а друга — її зовиця — мила дівчина, чорнява та з дивовижними темними очима. Те, що висока красуня прибула в товаристві чоловіка й дочки, надавало ситуації особливої пікантності.

Сумний краєвид