Читати книгу - "Билиця про казкового звіра"

повернув назад. Відполірований неминулими століттями череп викотився з шолома й лежав трохи оддалік, пильно розглядаючи світ. Ваді присів поруч, нахилившись до очниць.

— Я зробив усе, що міг. Я чесно попереджав тебе…

Череп посміхався широкою, нічого не розуміючою посмішкою.

Ваді зітхнув і взявся до справи. Відшукав свою амулетку й кинжальчик — і далі небезпечний, тому що навіть безчасся не могло знешкодити кров лускатого гаспида. Знайшов перстень, подарунок знайомої, і позеленілу пряжку від ременя. Не було тільки грошика, а Ваді не хотів іти без нього. Адже це була плата за останню з добрих справ. Чотириста років тому до кордону підійшла людина, і Ваді вдалося її зупинити. Людина не була героєм — чоловік просто шукав зниклу козу. Ваді попередив подорожанина про небезпеку й показав, куди поскакала коза. На подяку одержав грошик — єдину цінність, яку йому вдалося зібрати за чотири сторіччя. Нарешті знайшлася й монетка.

Ваді зняв з руки перстень, надяг його на хрусткі фаланги зотлілих пальців Гаґена.

— Ось твоя застава. Повертаю її тобі.

Більше робити тут було нічого, але Ваді навіщось почав підніматися далі по схилу.

У балці між двома пагорбами тьмяно поблискувало асфальтове озерце. Якщо не брешуть легенди, це останки смоляного чудовиська. Там, десь у глибині, залитий липким ґудроном, лежить меч Шолпан. І якби навіть у Гаґена був оберіг, всього його життя не вистачило б, щоб вичерпати й процідити смоляну густоту. А може, перекази брешуть, і Порожнисті пагорби справді порожнисті. Але ж це нічого не змінить: герої однаково будуть шукати тут свою загибель.

Більше в балці нічого не було: два горбки й калюжа смоли між ними. Навіть Ваді міг би обнишпорити Порожнисті пагорби за півгодини. І навряд чи страшне царство Синюхи в центрі Західних земель набагато більше від проклятих Порожнистих пагорбів. Чому людей так тягне саме сюди? І навіщо тут сидить маленький Ваді? Кого й від чого він хоче охоронити? Чи, точніше, що він хоче охоронити й від кого?..

Ваді неквапливо йшов додому, туди, де й далі вивершував кола вцілілий дракончик. Гарячий камінь обпікав пальці. Нестерпно хотілося підкинути його в повітря, піймати, знову підкинути. І не для того, щоб остудити натруджену руку, а щоб хоч трохи остудити хвору душу. Але Ваді не смів розтиснути кулак і хоч на мить випустити камінь. Він не знав, чи встигне знову стиснути пальці, і чи захоче оберіг, злетівши, повернутися на підставлену долоню.

І тоді ти береш меч

…і тоді ти береш меч і йдеш рятувати світ від якої-небудь напасті. Меч, властиво, не обов'язковий, згодиться будь-яка зброя, але варто пам'ятати, що буття визначає свідомість. І якщо ти озброїшся сукуватим дрюком, то й вигляд у тебе буде відповідний, і завдання. До того ж, власник великого сукуватого дрюка не лише трощить ворожі черепи, але й сам частенько отримує по голові. А отримувати по голові не хочеться навіть у ті хвилини, коли ти береш меч і йдеш рятувати світ від якої-небудь напасті.

Зрозуміло, твій подвиг буде вчинений не тут. Світ, у якому ти мав нещастя народитися, бідний і нудний. У ньому немає місця для героя, і навіть лиходійства дрібні й випадкові. Твій шлях веде за його межі. Мандрівник, який залишає темний світ заради боротьби й захоплюючих пригод, знає, що він ніколи не повернеться. Такий закон дороги — ти можеш зупинитися, та ніколи не зумієш повернути назад.

Але саме тут, де все набридло й стоїть поперек горла, ти повинен знайти зброю — знайти свій меч. Ти не коваль і не зброяр, ти не зможеш сам викувати чарівний клинок. Утім, чарівні клинки тим і хороші, що їх зовсім не обов'язково кувати. Їх можна знайти або одержати в подарунок. Купити їх — не можна. Тому ти з презирливою байдужістю проходиш повз універмаги й дорогі бутіки, де продають сувенірні кинджали й шаблі. Там, куди ти йдеш, вони залишаться таким же сувенірним барахлом. Вони тобі не потрібні. А ось кривий горобиновий ціпок, що валяється на газоні, зацікавлює. Колись горобина росла перед домом, але потім завадила автолюбителям, які паркуються на газоні, або нудьгуючим тінейджерам, яким хотілося показати силу, і вони перетворили деревце на ціпок. Ціпок і тепер при ділі: собачники розважають ним розжирілих вихованців. Кори на ціпку майже не залишилося, деревина погризена гострими зубами. Якщо взяти цей ціпок із собою, він обернеться на посох мага, і важко сказати, які властивості виявляться в горобині. Одначе й ти змінишся, обернувшись на мага з білосніжною бородою, а це зовсім не входить у твої плани.

Дурнувате слово «білосніжний» у справжньому світі має сенс. Тут сніг зазвичай сірий, а то й узагалі чорний. А коли на металевому заводі завантажують шихту, сніг стає світло-коричневим або рудим. Цікаво було б обернутися на мага зі сніжно-рудою бородою… Якщо постригти її коротко, може вийти доволі пікантно.

Горобиновий жезл залишається позаду. Ти йдеш через коричнювато-сніжний двір і шукаєш меч. Меч — найкраща зброя, ним може володіти будь-який герой, і він ніколи тебе не підведе. Немає нічого кращого від хорошого меча.

Дівчисько років шести, заховавшись за кущами, захоплено будує секретик у підмерзлому газоні. Може, вона дасть тобі