Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

чи в українських будинках нема поляків. Поляків, яких знайшли (тих, на котрих донесли) в українських хатах, вбивали на місці, у присутності української родини. Були також випадки, коли разом з поляками вбивали й українців, тих, які зізналися, що знали про присутність в їхній хаті поляків і не видали їх з власної ініціативи. Нам відомий випадок, що викрита в українській хаті пані Свідерська з трійкою дітей, мусила спочатку дивитися, як вбивають її опікунів-українців, і щойно потім забрали життя їй та її дітям. [...] Василь переховував нас ще весь день, суботу, а після того, як настала ніч, вивів нас до лісу і попрощався. Лісами ми пробралися до Костополя».

Джерело: Фрагмент свідчень Владислава Кобилянського, [у:] Łuny nad Wołyniem. Wybór dokumentów G. Sołtysiak i J. Stępień, „Przegląd” 2003, № 25.

КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ПОВІТ

Башуки, ґміна Старий Олексинець – українсько-польське село.

У серпні 1943 року, за свідченням Катерини Легкун, місцевий православний священик за докори бандерівцям, щоб вони перестали вбивати поляків (він говорив: «Злочини завжди є лише злочинами»), був ними вбитий разом з дружиною та служницею.

Джерело: L. Karłowicz, Ludobójcy i ludzie..., с. 152–153.

Білозірка, ґміна Білозірка – містечко, населене, головним чином, українцями.

Навесні і влітку 1943 року від рук членів УПА загинуло кільканадцятьох поляків. Також було вбито двох доньок відомого в околиці українця, які остерігали поляків про небезпеку.

У червні 1943 року місцевий настоятель, священик Владислав Терліковський, попереджений українцем, припинив служити недільні богослужіння, бо поляки, зібрані в костелі, могли стати легкою ціллю для атаки з боку УПА. 1 липня, знов остережений українцем, він виїхав до Миколаєва у Станіславівському воєводстві.

Про напади на початку серпня остерігали українці, Андрій Мельник та Гринько Кривий. Родини Центкевичів та Стшешковських встигли втекти та врятувати життя.

Джерело: AIPN, 27 WDAK, XI/10, Свідчення Едмунда Босаковського, арк. 46зв.; L. Karłowicz, Ludobójcy i ludzie..., с. 143; W. Wolski, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1999, № 38, с. 38.

Будки, ґміна Почаїв – українське село, в якому проживало близько 30 польських родин.

Родина Сковронських багато разів остерігалася українкою похилого віку, Крошковою. «Це не було нічого конкретного, – читаємо у свідченні Юзефа Сковронського, яке записав Едвард Ґросс, – тому я сидів дома, хоч і пильнував. Лише віднедавна вона почала приходити з конкретними остереженнями. – Сьогодні вдома не спіть, – говорила, – бо мають прийти вас вбити. – І так кілька разів. На ніч ми втікали до лісу, кілька разів спали в картоплинні на полі – де вдалося. Рятувало те, що вдень вони не наважувалися нас убити, а вночі не могли нас застати. Вони не знали, що Крошкова, яка була тещею Гузюка [провідника місцевих бандерівців], зі всім, що вони вирішували, приходила до мене. Якогось дня вона нам сказала, що цієї ночі мають підпалити нашу хату. І, дійсно, підпалили. З того часу ми не мали куди повертатися. Ані в моїх батьків, ані в батьків дружини ми не могли жити, бо їх могли б убити разом з нами. На щастя, мій тесть був лісником і товаришував з паном Карпенком [українцем]. Завдяки тому, пан Карпенко погодився на те, щоб нас декілька днів переховати. Ми тут вже тиждень». Через деякий час приховування, попри остереження Карпенка, Сковронські виїхали до Гути Пєняцької в Бродському повіті (Тернопільське воєводство). 28 лютого 1944 року вони загинули – серед близько 1000 жертв пацифікації Гути, здійсненої українськими солдатами з дивізії СС «Галичина» під командуванням німців.

Джерело: E. Gross, Zbrodnie..., с. 123–124.

Ванжулів, ґміна Білозірка – українське село з 4 польськими родинами.

У квітні 1943 року Франциск Шреффель, власник сільського господарства та млина, завдяки остереженню знайомого українця про планований напад, встиг з родиною виїхати до Кремінця. Його матір і сестра, які не повірили в реальність небезпеки та залишилися в селі, декількома місяцями пізніше були вбиті.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 466.

Вербовець, ґміна Вишгородок – українське село, в якому проживало близько 15 польських родин.

У 1943 році, перед загрозою нападів УПА, мешканці сховалися в Ланівцях. У селі залишилася 5-особова родина Кудриків. Вона приховувалася в полях, землянках та стодолах у сусідів-українців. 14-річну Яніну Кудрик у стодолі знайшов молодий член УПА і хотів розстріляти. Власниця стодоли, українка, вблагала його, щоб того не робив.

Наприкінці грудня 1944 року місцевий православний священик передав родині, яка приховувалася, що вони повинні «негайно втікати, бо він не хоче, щоб у Вербівці полилася польська кров». Він говорив про те, що його примусили посвятити знаряддя злочину, що вже знайшлися добровольці, які мають вистежити й вбити Кудриків.

31 грудня молода українка, в якої були маленькі діти, наражаючи своє життя, возом перевезла Кудриків до залізничної станції Корначівка, звідки вони поїхали до Збаража.

Джерело: Свідчення Яніни Олеарської від 1 XII 2003, 21 VIII 2003 та 12 V 2004 (у зборах Владислава й Єви Сємашків).

Веселівка, ґміна Угорськ – польсько-українське село.

У 1943 році членами УПА було вбито кількох мешканців села. Трапилося також вдаване вбивство. Казимир Баня описав випадок Антоні Сливинського та його сина, які орали поле. «Бандерівці, що табором стояли поблизу лісу, вислали одного зі своїх, щоб застрелив тих орачів. Висланий бандерівець, доходячи до орачів, сказав їм, чому його послали, та пояснив: „Я так стрілятиму, щоб у вас не попасти. Коли я вистрелю, нехай впаде один, а після наступного пострілу – другий. Вдавайте вбитих і лежіть так до вечора. Ввечері прямо з поля тікайте до Кремінця». Вони так і зробили. Пережили свою вдавану смерть і разом з іншими виїхали до Кремінця, на захід».