Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

Джерело: K. Bania, Na Wołyniu, [у:] Bracia zza Buga..., с. 11–12.

Вишнівець Новий, ґміна Вишнівець – місто, населене, передусім, євреями (до ліквідації гетто в 1942 р.), а також українцями й поляками.

З весни 1943 року, під загрозою УПА, до міста сходилися поляки з сусідніх сіл і переховувалися в монастирі отців кармелітів босих. У лютому 1944 року члени УПА, під виглядом радянських партизанів, увірвалися до монастиря і здійснили вбивство близько 200 осіб. Поляки, які вижили, приховувалися в українців. Марія Цесельська з Полян шість тижнів переховувалася під ліжком в українців Романишинів. Також поляк Ґонсьоровський приховувався в одного з українців.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 471–475.

Вишнівець Старий, ґміна Вишнівець – українське село, в якому проживало також 50 польських родин.

У лютому 1944 року члени УПА в костелі св. Станіслава Єпископа Мученика закрили й спалили кілька десятків поляків. Ті, які залишилися в селі, сховалися в криївках, у тому числі в українців. Родини Сороки, Галя, Наталки й Князя, з нараженням на небезпеку свого життя, переховували поляків з родин Стемпльовських, Круліковських та Дутковських, разом 28 осіб. Тих, що переховувалися, члени УПА вистежили й знищили.

Марія Стемпльовська згадувала, як її та її дочку пригорнула українка Мендзариха: «„Чоловікові і дітям, які загинули, вже не допоможеш. Ти сама тепер мусиш дбати про свою безпеку”. Сховала нас двох у своїй хаті. Вночі прийшли бандерівці, щоб вбити „ляшку з дитиною”. На захист мене й моєї дитини став син Мендзарихи, бандерівець, який не дозволив скоїти ще одне вбивство».

Вижила, між іншим, Антоніна Свьонтковська з четвіркою дітей, – пише про свою тітку Стефанія Круліковська, – вона була схована українкою в ямі під оборою. Ідучи доїти корів, українка приносила їм хліб, а наймолодше з дітей забрала до хати і сховала в хлібній печі.

Джерело: M. Stemplowska-Niezgoda, Byłam mieszkanką Wiśniowca Starego, „Na Rubieży” 1999, № 39, с. 14–15; W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 475–476; AW II/1698, List Stefanii Królikowskiej dołączony do relacji Marii Stec pt. Historia o Wołyniu i Wiśniowcu, арк. 2.

Залужжя, ґміна Шумськ – польсько-українське село.

10 серпня 1943 року члени УПА вбили близько 30 поляків. Тадеуша Сераковського та його родину аж до відходу нападаючих переховував сусід-українець на ім’я Кость. Усі вціліли.

Джерело: L. Karłowicz, Ludobójcy i ludzie..., с. 152.

Катербург (зараз Катеринівка), ґміна Катербург – містечко, населене, в більшості, євреями (до 1942 р.), а також українцями й поляками.

Весною 1943 року польські мешканці залишили Катербург у страху перед атаками УПА. Залишився тільки настоятель місцевої парафії, священик Домінік Вижиковський. «Українські сусіди, – згадує Ян Нєвінський, – кілька разів остерігали священика перед загрожуючою йому небезпекою, але він це недооцінював. Одного дня кількох сусідів-українців категорично вимагали, щоб той негайно залишив будинок священика, бо може найближчої ночі загинути. Після цього остереження, рибчани організували конвой та перевезли священика до Кремінця».

Джерело: Свідчення Яна Нєвінського, [у:] Śladami ludobójstwa na Wołyniu..., с. 219.

Кинахівці, ґміна Вишнівець – українсько-польське село.

Влітку 1943 року коваль Адам Людвиків був попереджений українцем Іваном Бандурою, що УПА готує напад на поляків. Перед самим нападом цю родину остеріг інший українець, Снігур. Завдяки тому, багато мешканців встигли покинути село.

У березні 1944 року члени УПА викрали й вбили кільканадцять поляків.

Анна Людвиків та її мати Антоніна Мазур прибули в село за харчами, залишившись на ніч в українця Олександра Бранського. «Вночі до нього прийшли бандерівці. Чесний та свідомий господар так їх заговорив, таким чином водив їх по обійсті, що схованих польок вони не знайшли. А він добре знав, що якби жінок викрили, смерть загрожувала б йому і всій його родині. Потім він про це говорив зовсім відверто».

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 468–469; L. Karłowicz, Ludobójcy i ludzie..., с. 157.

Колодне Лісовщина i Колодне Селисько, ґміна Колодне – польсько-українські села.

25 травня 1943 року Павло Розвадовський, остережений другом-українцем, не був схоплений, коли вночі по нього прийшли бандерівці.

14 липня 1943 року на обидва села напало 300 озброєних членів УПА в німецьких і радянських мундирах. Близько 500 мешканців загинуло. Серед інших врятувався настоятель, священик Войцех Цішек, остережений українцем. Українець Семен Корнатий надав допомогу Юзефові Ратушняку – однак, переховував його недовго, в побоюванні за власне життя.

13-річний Станіслав Казимирів отримав поранення в ногу і втратив під час нападу матір: «вона мала розбиту голову. Саме її голова на моїх колінах врятувала мені життя [...] я непомітно поліз до близького нам сусіда-українця [...] Там я втратив сили і впав. Через хвилину, з хати вибігло двох старших синів сусіда, взяли мене попід руки і занесли до свого саду, в чагарники. Перев’язали мені рану ганчірками і я лежав там схований всю ніч і цілий день. [...] уночі мене, схованого під соломою на підводі, сусід-українець перевіз до лікарні у Збаражі».

Через деякий час після масового вбивства поляків у Колодному, відбулося зібрання українців, на якому багато хто виступав проти дальших убивств. Пізніше близько 60 з них члени УПА розстріляли.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 433–438; S. Kazimierów, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1999, № 38, с. 42; пор. також: B. Odnous, Lato 1943..., с. 114–115.

Лішня, ґміна Угорськ – українське село, в якому проживало близько 20 польських родин.

Влітку 1943 року приїхали поляки з Кремінця, звідки раніше втекли, на жнива. Українець з села Лішня повідомив їм, що члени УПА влаштували тут засідку, завдяки чому вони змогли врятуватися. Натомість він сам з родиною