Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

Для такої незвичайної планети навіть найменший поштовх може призвести до катастрофічних наслідків. Отож учені схиляються до думки, що з Ікаром зіткнувся планетоїд або якесь інше тіло з міжзоряного простору; воно пробило кам’яну оболонку, і внутрішня атмосфера витекла в космічний простір. Ну і, звичайно, планета розвалилася.

Однак я підозрюю, що ніякого зіткнення не було, що катастрофа сталася зовсім з іншої причини, про яку мені навіть страшно подумати.

Мені не дає спокою той загадковий проект, над яким ікарійці працювали тисячоліттями, практично без техніки, але всіма силами, які були в їхньому розпорядженні.

Можливо, вони не дуже відрізнялися від нас… Якби ми жили всередині порожньої кулі, — тисячі або й мільйони років, — усередині кулі, внутрішню поверхню якої наші предки дослідили до сантиметра, і якби тоді одному з нас прийшла думка, яка суперечила нашому досвідові: що цей наш світ, можливо, не увесь всесвіт, що, може, кам’яна оболонка має кінець і що поза нею існує інший світ — що б ми робили?

Але, можливо, все було не так; може, моя версія помилкова. І хоч ми нічого не можемо змінити в минулому, чому я все-таки сподіваюся, що помилився?

Мак Рейнолдс [7]
КОНЦЕНТРАТОР НЕЩАСТЬ
Оповідання

Голос головнокомандувача Була Андервуда лунав зловісно м’яко.

— У мене складається враження, що ви не спроможні говорити ні про що інше. Тож поясніть мені, генерале, що ви маєте на увазі, коли кажете: він накликає нещастя?

— Ось вам приклад — уже в перший день перебування Мітчі в академії, під час занять, вибухнула гармата.

— Що таке гармата?

— Зброя з доракетної доби, — пояснив начальник Земної військової академії. — Пам’ятаєте, в них снаряд викидався за допомогою пороху. Ми демонструємо їх під час занять з історії. Цього разу було поранено чотирьох курсантів. Наступного дня на маневрах жертвами нещасливих випадків стало шістнадцять чоловік.

— Ваш курс навчання, мабуть, досить-таки небезпечний, — сказав головнокомандувач, і в його голосі з’явилися нотки поваги.

Генерал Бентлі витер чоло білосніжною носовою хустинкою і похитав головою.

— Таке трапляється вперше. Я вже доповідав вам, сер, що відтоді, як в академії з’явився Мітчі Фартінгворт, все пішло шкереберть: пожежі в спальних приміщеннях, вибухають патрони, курсантів госпіталізують повсякдень. Ми просто змушені його відрахувати!

— Не будьте смішним, — простогнав головнокомандувач. — Він єдина втіха свого батька. Ми повинні зробити з нього героя, навіть якщо це коштуватиме нам втрати бойового флоту. Та я все ще не зовсім втнув, по-вашому виходить, що нащадок Фартінгворта влаштовує акти саботажу?

— Це не так. Ми провели розслідування. Він не робить нічого навмисно, просто навколо нього починають відбуватися різні нещастя. Мітчі не здатен їм запобігти.

— Отуди к бісу! Припиніть називати його Мітчі! — гримнув Бул Андервуд. — Звідкіля ви знаєте, що в цьому винен він, якщо це не його рук справа? Може, у вас просто смуга невезіння?

— Я теж так гадав, — мовив Бентлі, — аж поки зустрівся з адміралом Лоусоном з Академії космічної піхоти. У них було так само. Того дня, коли Мітчі, вибачте, сер, Майкл Фартінгворт прибув у Нуево Сан Дієго, там почалися нещастя. Коли врешті перевели до нашої академії, нещастя в них припинилися.

Настав один з тих моментів, коли Бул Андервуд пошкодував, що в нього поголена голова. Інакше він міг би скубти себе за чуба.

— Це могли бути акти саботажу, якщо вони припинилися після його вибуття.

— Я так не думаю, сер.

Головнокомандувач глибоко зітхнув і гукнув до свого робота-секретаря:

— Коротко поінформуйте мене про курсанта Майкла Фартінгворта, змалюйте весь життєвий шлях.

Чекаючи, генерал тихенько поскаржився:

— Мало мені цієї застарілої сторічної війни з марсіанськими макронами, треба ще й такими справами займатися.

Менш ніж за хвилину робот-секретар почав:

— Син сенатора Уоррена Фартінгворта, голови комісії з питань воєнних асигнувань. Двадцять два роки. Зріст п’ять футів шість дюймів, вага сто тридцять фунтів, очі блакитні, волосся каштанове, колір шкіри білий. Народився і провів перші роки життя на території колишніх Сполучених Штатів. Початкова освіта — вдома. У віці вісімнадцяти років вступив до Гарвардського університету, але пішов звідти після того, як обвалилася стеля актового залу, придушивши більшість присутніх там студентів. Наступного року був прийнятий до Йєльського університету, але через два місяці залишив його після руйнівної пожежі, коли згоріло до дев’яноста відсотків університетських будівель. Потім вступив до Каліфорнійського університету, який не зміг закінчити через землетрус.

— Досить, — гримнув головнокомандувач. Тоді обернувся й уп’явся поглядом у генерала Бентлі. — Що це? Якщо, навіть, юнак психокінетичний саботажник, то й тоді він не здатен накоїти такого.

Начальник академії похитав головою.

— Мені відомо лише те, що з його появою в Земній військовій академії почалася нескінченна низка нещасливих випадків. І що не день, то становище гіршає. Зараз нещастя трапляються вдвічі частіше, ніж одразу по його приїзді, — він утомлено підвівся. — Я зламана людина, сер, і покладаю цю справу цілковито на вас. Сьогодні ж я передам вам рапорт про мою відставку. Щиро кажучи, мені страшно вертатися до академії. Боюся, що коли повернуся, то одного дня зламаю собі карк, нахилившись зав’язати шнурки. Мені просто голова йде обертом поруч цього хлопця.

Ще довго по тому, як генерал Бентлі пішов, головнокомандувач сидів за столом, відкопиливши спідню губу.

— Треба ж такому статися саме тоді, коли комісія розглядає асигнування на подальші п’ять років, — поскаржився в порожнечу генерал і обернувся до робота-секретаря.

— Знайдіть найкращих психотехніків. Хай вони займуться Майклом Фартінгвортом