Читати книгу - "Ґарґантюа і Пантаґрюель"

Тримаючись лівобережжя, здобудете всю Норбоннську Ґаллію, Прованс і Аллоброгів, Геную, Флоренцію, Лукку, а там уже тремти, Риме! Сердега пан папа помре зі страху.

— Небом свідчуся (сказав Пикрохол), я пантофлі йому не цілуватиму!

– Італію до рук прибравши, ви переплюндруєте Неаполь, Калабрію, Апулію, Сицилію, а заодно і Мальту. Хотів би я бачити, як із вами бій сточать оті горопашні лицарюги, колишні родосці, подивився б, як вони обмочаться!

— Я залюбки (сказав Пикрохол) подався б звідти у Лоретто.

— Ба ні (сказали вони), це вже поворітьма. Ми краще візьмемо Крит, Кипр, Родос та Кикладські острови і на Морею насядемо. І ось вона вже наша! Отепер, сто чортів тобі в печінку, начувайся, Єрусалиме, бо далеко до нашої потуги якомусь там султанчикові!

— Я (сказав він). Соломонів храм відбудую.

— Ні (сказали вони), стривайте-но, пождіть. Хапанина у нашій бойовій справі недоречна. Знаєте, що Октавіян Август казав? Festina lente[92]. Ми мусимо спершу скорити Малу Азію, Карію, Лікію, Памфилію, Килікію, Дидію, Фригію, Вифинію, Сарди, Адалію, Самагерію, Кастамун, Лугу, Себасту аж до Євфрату.

— А чи побачимо (спитав Пикрохол) ми Вавилон ще й гору Синайську?

— Ні (відповіли вони), та й навіщо. Хіба мало вам перепливти Гирканське море і дві Вірменії та три Аравії окульбачити?

— Далебі (сказав він), ми збожеволіли! Ой, мій упадоньку!

— Чого це ви? — спитали вони.

— А що ми по тих пустелях питимем? Юліян он Август, кажуть, з усім своїм військом сконав зі спраги.

— Ми (сказали вони) геть усе передбачили. На Сирійському морі у вас дев'ять тисяч великих суден із вантажем найкращого у світі вина. Всі вони до Яфи переходять. Туди ж таки зігнано два мільйони двісті тисяч верблюдів і тисяча шістсот слонів, яких ви займете на ловах під Сиджильмасою, тільки-но вступите до Лівії, та ще й каравани, що йдуть до Мекки, будуть ваші. Невже вони не настачать вам подостатком вина?

— Певне! Але (сказав він) холодного вина ми не матимем.

— Отакої! (гукнули вони). Хай Господь милує!! Герой, завойовник, претендент і кандидат на світове панування не може скрізь мати тільки саму вигоду. Дяка Богові, що ви і ваші вояки дійшли цілі та здорові аж до Тигра!

— А як там (спитав Пикрохол) наше військо, що погромило цього ницого бражника Ґранґузьє?

— Воно не байдикує (сказали вони), ми зараз його наженемо. Воно завоювало для вас Бретань, Нормандію, Фландрію, Ено, Брамант, Артуа, Голландію та Зеландію. Воно форсувало Рейн по трупах швейцарців і ландскнехтів, а часть його підбила Люксембург, Лотарингію, Шампань і Савою аж до Ліона — і тут воно зустрілося з вашими гарнізонами, переможцями морських боїв на Середземномор'ї. Після цього обидва війська з'єдналися в Богемії, гарненько пошарпавши Швабію, Вюртемберг, Баварію, Австрію, Моравію та Штирію. Потім вони спільно вчинили наїзд на Любек, Норвегію, Швецію, Данію, Готланд, Гренландію — аж до Льодовитого океану. Потім вони захопили Оркадські острови й підгорнули собі Шотландію, Англію та Ірландію. Відтак, перехопившись через Піщане море і пройшовши Сарматію, вони погромили Пруссію, Польшу, Литву, Русь, Валахію, Трансільванію, Угорщину, Болгарію, Туреччину і нині оце в Константинополі.

— Гайда і ми туди! (гукнув Пикрохол). Я хочу бути ще й цісарем трапезонтським. І ще одне: чи не поперебивати нам усіх цих собак — турків та бусурманів?

— А чом би в біса (сказали вони) нам цього не зробити? А їхнє добро та землі роздасте тим, хто вам чесно служив.

— Розум (сказав Пикрохол) так і підказує, це буде по справедливості. Дарую вам Карманію, Сирію і всю Палестину.

— О, Сір (сказали вони), які ви щедрі! Уклінно дякуємо! Дай вам Боже гараздувати довіку!

На цій нараді був старий шляхтич, бувалий у бувальцях, справжній боєць, і ось як мовив цей муж, на ім'я Ехефрон[93], усі ці речі вислухавши:

— Я дуже боюся, що цей похід призведе до того самого, що й у випадку з гладипікою молока, коли шевчик збирався забагатіти з її допомогою. Гладишка розбилася, і він лишився без обіду. Чого ви цими славетними звитягами домагаєтеся? Що буде по цих усіх злигоднях та походах?

— Буде те (сказав Пикрохол), що ми, вернувшись, відпочинемо гарненько.

Тоді Ехефрон:

— Ну, а як ви чогось там, бува, не вернетеся? Путь далека і небезпечна. Чи не краще нам відпочити тепер, оцих усіх тулянь уникнувши?

— Ге! (сказав Галабурда), хай тобі грець, оце химерник! Забиваймося тоді в куток, при коминку, і силяймо весь вік із кобітами перло або ж прядімо, не кажи ти Сарданапал! «Хто на небезпеку не наражається, ні коня, ні мула не матиме», — сказав Соломон.

— Хто на занадто велику (сказав Ехефрон) небезпеку наражається, утратить і коня і мула, — відповів йому на ці слова Морольф.

— Годі! (сказав Пикрохол), міркуймо далі. Я побоююся лише отих бісових легіонерів Ґранґузьє. А що, як вони, поки ми будемо в Месопотамії, сядуть нам на хвоста? Який тоді вихід?

— Дуже простий (сказав Гівняй). Ви пошлете москалям коротку і грізну бомагу, і зараз же під вашу корогву стане чотириста п'ятдесят тисяч самого тобі спинкового війська. Ех, послали б туди мене вашим намісником, вони б у мене землю їли! Розтопчу, розшарпаю, рознесу, розтрощу, роздеру, на порох оберну!

— Годі, годі (сказав Пикрохол). Уже ніколи! Всі, хто мене любить, за мною!

Розділ XXXIV
Як Ґарґантюа покинув Париж, аби рідний край рятувати, і як Гімнаст здибався з воріженьками

Ґарґантюа, який після прочитання батькового листа виїхав верхи на кобилиці з Парижа, поминув