Читати книгу - "Казки для дітей, Франко І. Я."

чоловікової вини прийшла ворожнеча між звірами та ворожнеча звірів до чоловіка? І чи знають звірі, що, коли б не було на те божої волі, чоловік не міг би був сам перемогти їх пановання і заволодіти землею? Повстаючи против верховодства чоловіка, вони повстають против того порядку, який поклав сам бог на світі; бажаючи увільнити себе від людської переваги, вони бажають речі неможливої і противної всьому розвоєві природи.

Вислухавши таким робом оскарження й оборони, цар Соломон замкнув засідання і відложив його продовження на другий день, а послів велів гостити в своїх палатах, як і попереду.

 

 

IV

 

Опинившися самі між собою, звірячі посли почали міркувати, як стоїть їх справа і що їм робити далі.

- Погано стоїть наша справа,- мовив відпоручник коней.- Забагато провин ми звалили на чоловіка, а коли вдасться йому виправдатися хоч від деяких, то вже ми програємо.

Але відпоручник вовків сказав:

- Що там виправдається? Як може він виправдатися від того, що само б’є в очі кождого неупередженого?

- Але не забувай, Вовчику,- мовив Слон,- що наш судія - також чоловік. І хоч він справедливий, то все-таки мозок у нього людський, і очі людські, і він далеко склонніший дивитися на се діло людськими очима, ніж вовчими.

А відпоручниця свиней мовила:

- А мені й мойому родові, по правді кажучи, зовсім байдуже до цілого того процесу. Бо й яка ж мені кривда від чоловіка? Їсти мені дає, робити не велить нічого, береже мене, заганяє в хлівець, а взимі то й соломи стелить багато, так що я з діточками зариюся собі по самі вуха та й сплю, поки не покличуть до корита. Навіть жолуді, які я так дуже люблю, чоловік збирає восени або й отрясає з дубів, і сушить, і держить цілу зиму мені на закуску. А те, що ріже мене, то що за біда? Була я в дикім стані, різали мене ведмеді та вовки, моїх малих хапали навіть лиси, борсуки, рисі та всякий нікчемний звір. То чи не однаково ж мені гинути чи в зубах тих хижаків, чи й під ножем чоловіка? Ба ні, не однаково. Звір мене рве, шматує та калічить живу, а чоловік заріже швидко; звір поїсть троха мойого м’яса, а решту закопле, так що воно не раз гниє і пропадає. А чоловік чистить, крає та береже його, одно варить, інше в димах коптить, начиняє ним ковбаси. І подумати собі, яка-то радість у людській сім’ї, коли на столі появиться моя шинка, моя ковбаса, мої ноги або моя голова в студенині! Ні, говоріть, що хочете, а я у чоловіка не маю кривди і не хочу більше правуватися з ним.

- І я не хочу! - мовив Кінь.

- І я також,- мовив Кіт.- Адже ж ви знаєте, що мойому життю завидують навіть люди. Роботи ніякої не роблю, а те, чим я для них услужний, себто полювання на миші - то моя найкраща розкіш і охота. А вдень звичайно вилежуюся собі на печі, бавлюся з дітьми, і вже хоч яка бідна господиня, а все-таки мусить розстарати дрібку молока для дітей і для котика. Недаром люди і приповідку зложили, що лиш котові та попові добре жити на світі. Отим я говорю, що гріх би мені був жалуватися на чоловіка.

І з сими словами всі три відпоручники відлучилися від звірячої громади і пристали до людської.

Похнюпили голови інші звірі, побачивши се відступство.

- Аж тепер бачу, що наша справа стоїть погано,- мовив Слон.- Уже коли наші товариші тратять віру в її слушність…

- Е, що, байдуже про таких товаришів! - з погордою мовив Лев.- Що мені за товариш - Свиня! Звір безхарактерний! Тупоумний грубошкірець!

Слон трохи ображено покрутив трубою: бачите, Свиня його далека своячка, бо й він же грубошкірець.

- Ну, ну,- мовив він ущипливо до Льва,- ти на грубошкірцях дуже не їздь! Мають вони свій розум і характер. А щодо відступства від нашої спільної справи, то бачиш сам, що й твій любий своячок Котик ані на волос не ліпший від Свині. Йому аби своя вигода, а постояти за спільне діло - овва!

- Та ще зі Свині ані з Кота мені не дивно,- мовив Ведмідь.- Звісно, звірі, своя шкіра і своя вигода кождому наймиліша. Але Кінь! Розміркуйте лише його поступок! Адже він, може, найтяжче поневолений зі всіх звірів. Скілько-то різних способів придумав чоловік на визискання його сили, здоров’я, життя і тіла! І під верх його бере, сідло на нього накладає, і тягарі на його хребті возить, і в шлеї його запрягає, змушує тягти вози та сани. Та не досить того! А кілько-то разів чоловік для власної забави гонить його і змушує бігати щосили чи то в перегонах, чи то в прогульках! Кілько-то разів бідний Кінь, у шаленім бігу перескакуючи рови, плоти та інші завади, зломить ногу, хребет або скрутить карк і гине на місці! І того не досить! Чоловік зробив Коня спільником своїх найстрашніших злочинів против нас і против своїх же братів людей. Чи ж були би лови на грубого звіра без помочі коней? А головно - Кінь стає до помочі чоловікові в війні против інших людей, гине тисячами в битвах, проливає свою кров і кладе свої кості за діло, якого ані в зуб не розуміє і яке йому зовсім не цікаве. Та й сього ще не досить: чоловік любить його, поки він живий, годує його, чеше й чистить, іноді навіть цілує його морду, а проте бридиться його м’ясом, і коли він постаріється, окалічіє та не може робити, то або ще за життя виганяє його в ліс на поталу вовкам, або по смерті викидає його тіло на жир псам та воронам. Ну, і скажіть же мені, відки після сього всього у того Коня така прихильність до чоловіка?

- Блискучі шори, мабуть, отуманили його! - мовив Цап.- Я не раз бачив, як він, запряжений, вичищений, весь блискучий, аж сам не знає на яку ступити, задирає голову, озирається сам по собі, потрясає брязкальцями та перебирає ногами, так пиндючиться своїм рабським строєм! Уже, видно, рабство так ввійшло в його натуру, що за отакими цяцьками він забув про свою свободу