Читати книгу - "Казки для дітей, Франко І. Я."

- Та годі нам говорити про тих відступників,- мовив розважний Слон.- Міркуймо про свою справу! Що нам робити далі? Чи достоювати свойого, чи відступити заздалегідь? Чи стояти на тім, що сказали наші речники, чи шукати нових свідків і доказів для свойого права?

- Я думаю дати спокій! Нащо нам клопоту? - мовив Бегемот.- Моя рада проста. Чоловік жиє на суші,- ми ховаймося в воду; там будемо безпечніші. Він удень воює, а вночі спить; ми переходімо з денного життя до нічного, щоб якнайменше стрічатися з ним. Отсе буде найліпше.

- Все товстошкірець товстошкірцем,- не витерпів Лев, щоб не огризнутися на бегемотове балакання.- А я чую в собі таку лютість, що, коли вирок випаде на нашу некористь, я готов кинутися на того премудрого царя Соломона і розшарпати його.

- Котячий розум незгірший курячого! - буркнув згірдно Слон.- І що ж ти найліпшого докажеш сим? Хіба ти не знаєш, що перед царем стоять ряди узброєних і ти, скачучи на царя, поперед усього скочиш на їх галябарди? Сам пропадеш а нашу справу попсуєш.

- А може би,- мовив Ведмідь, облизуючися,- може би, ми пригадали собі нашу стару добру приповідку: хто мастить, той їде? Адже ми за дурною головою і до царя прийшли голіруч, і перед трибуналом стали голіруч,- то й як же має наша справа виграти? От якби так кождому членові трибуналу по вуликові чистого меду-патоки… Я би вже віджалував для спільного добра.

- Тю, тю, дурний! - загукали деякі розумніші звірі.- Гадає, що як сам любить мід, то вже й кождий інший готов за мід продати і душу і сумління. Сховайся зі своїм обридливим медом, що бджоли понадушували собі з животів. Ото лакітки знайшов! Тьфу!

Вуйко, почувши ті вигадки та сплювання, засоромився дуже і, бурчачи щось собі під ніс про брак смаку у тих глупих звірів, заліз у кут і, скулившися, слухав дальшої наради.

- Борони нас боже від такого кроку, як радить Бурмило,- остерігав Слон.- Наша справа чиста, а коли б ми попробували підкупувати трибунал, то аж тоді програли би напевно, ще й з соромом. А тепер, провадячи річ чемно, хоч і програємо, все-таки не наберемося сорому. А може-таки й зовсім не програємо. Слухайте. У мене виринула ще одна думка, і то завдяки Ведмедевій промові. Адже відпоручник людей сказав перед судом, що звірі самі собі винні, коли від давнішого панування над світом прийшли до теперішнього упадку. Мовляв: люди працювали і розвивалися, а звірі дармо час гаяли, не навчилися нічого і стратили те, що мали. Попробуймо завтра доказати, що се неправда, що й звірі, бодай деякі, також не їли дармо хліба і не прогавили марно всі науки мами-природи.

- А як же се докажемо? - запитали гуртом звірі.

- Пішлімо зараз післанців до бджіл і до мурашок. Се звірики хоч дрібні, але сильно зорганізовані. Вони мають свої держави, будують замки, кріпості, магазини, висилають колонії, збирають засоби - одним словом, живуть у таких упорядкованих відносинах, що й люди можуть багато дечого навчитися від них. Найліпший доказ, що не самі люди, але й звірі, і то навіть такі нікчемні комахи, як бджоли й мурашки, мають здібність до осягнення високого ступня цивілізації.

Всі звірі радо згодилися на Слонову раду і зараз же вирядили післанців до бджіл та до мурашок, щоб і вони вислали на завтра своїх речників до Соломонового трибуналу.

Другого дня засів цар Соломон на троні серед свойого трибуналу, і знов стали перед ним відпоручники звірів і людей.

- Чи має ще хто з вас сказати щось нового до того, що було сказано вчора? - запитав цар.

- Ми маємо сказати,- мовили звірячі відпоручники.

- Говоріть! - сказав цар.

- Великоможний царю і пресвітлий трибунале,- розпочав звірячий речник.- Учора речник людей сказав був, що ми, звірі, з власної вини стратили панування над світом. Бо коли нібито люди боролися, розвивалися, доходили до розуму і сили, гуртувалися докупи та працювали, звірі не поступали наперед, лишилися в первіснім стані і через те мусили уступити людям. Сьогодня ми маємо свідків на те, що се не вина звірів, а вина того ж чоловіка і його зажерливості. Коли більшина звірів опізнилася в розвої, послабла числом, утратила давніші місця свойого розселення і найліпші умови розвою, то се тому, бо все забрав чоловік! Він пильно дбає про те, щоб звірам не було змоги розвиватися; він рад і довіку держати нас у низькості та занепаді, бо се запорука його панування над нами. Де не сягає його рука і його пагубний вплив, там зараз звірі підносяться, робляться не лише численніші, кращі, вродливіші, сміліші, характерніші, але також розумніші. Що їм не хибує здібності до розвою й організації, на се маємо тисячі доказів. Чи птахи не будують гнізд із такого мізерного матеріалу, без ніяких приладів і так штучно та майстерно, що ніякий людський майстер не потрафить дорівняти їм? Чи ж коні та воли в стаді не вміють добре боронитися від напасті, одні стаючи досередини головами і фиркаючи задніми ногами, а другі стаючи назверх рогами? Чи ж журавлі та дрохви не служать навіть людям взірцем чуйності, не ставлять варти в часі жирування або нічлігу? Чи ж Крук не потрафить напитися води зі склянки з вузьким горлом, вкидаючи до неї камінці? Але ми маємо ще ліпших свідків, таких, що ствердять довідно, як то звірі, навіть дрібнесенькі і, сказати б так, безмізкі, потрафлять мудро урядити своє життя, коли чоловік не перепиняє їм.

- Що се за свідки? - запитав цар Соломон.

- Се бджоли і муравлі,- відповів звірячий речник.- Звели, великоможний царю, щоб вони станули перед твоїми світлими очима.

Цар махнув своїм скіпетром, і до зали ввели відпоручників бджіл і муравлів.

- Знаєте, про що йде справа перед моїм престолом і отсим світлим трибуналом? - запитав цар у відпоручників.

- Знаємо. Про те, чи чоловік має мати першенство на землі, чи ні.

- Добре. Що ж маєте сказати до сеї справи?

- Можемо, великоможний царю,- мовив речник муравлів,- сказати лиш те, що коли мати на увазі громадські порядки і наше майстерство, то люди багато де в