Читати книгу - "Книга Відлиги. 1954-1964, Тимур Іванович Литовченко"

влада і досі вважає тих людей «кровопивцями». А я, наприклад, дочка «хижого куркуля-глитая». Радості в тому ніякої…

– Знаю, знаю. У нас в школі є вчителька української мови Тамара Антипівна. І не просто вчителька, а завуч. То вона на всіх зібраннях з промовами виступає і про куркулів розповідає, і про ворогів народу всяких, і про петлюрівців, і про вбивць-бандерівців… про всіх!.. Тому я знаю.

– Господи! Це ж треба, щоб таке!.. дітям!.. українську мову!.. завуч!.. – жахнулася колишня куховарка.

– Та й не кажи, – зітхнула Гатя. – Ця Тамара Антипівна мені з української мови все «трояки» та «трояки» ліпить, хоча тим дівчатам, які у мене списують, ставить самі лише «п’ятірки».

– От бачиш, яка вона погана!

– Бачу, Алевтино, бачу. А знаєш, який у неї чоловік? Він у нашому Подільському райвиконкомі працює, такий поважний пуриц, що аж жах! І до прізвища свого «Мориченко» наприкінці літеру «в» приробив, щоб «Мориченковим» зробитися, бо так йому було в люди вийти легше.

– От бачиш, які вони?! Тож будь обережною. Особливо з такими людьми, як ця твоя Тамара Антипівна. Якщо, не дай Боже, вони дізнаються, кого рятував твій дідусь…

– Не скажу, Алевтино, можеш не переживати. Я вмію мовчати.

– Ну, ото й добре, що вмієш.

Коли з моргу привезли труну з тілом Арона Марковича Штульмана, то незвані гості влаштували дивну церемонію. Спочатку шестеро з них підняли жалобний вантаж на плечі й понесли вниз по вулиці Хорива, за ними потягнулися інші. За деякий час з натовпу вийшли наступні шестеро носіїв, які змінили перших, потім ще і ще…

Таким чином передаючи труну з плечей на плечі, її донесли до рогу з вулицею Шолом-Алейхема, повернули праворуч і через Червону площу та вулицю Академіка Зелінського40 дісталися обнесеного огорожею приямку, з якого і досі височіла дзвіниця церкви Миколи Доброго, перетворена владою на пересічну бухгалтерську «контору». Постоявши тут трохи, через Червону площу й вулицю Георгія Лівера41 повернулися до вихідної точки маршруту.

– Ну що ж, Гатю, от і все, чого ми хотіли, – сказала їй на прощання Алевтина. – Не знаю, побачимося ми колись чи ні… але попрошу тебе про дві речі. Запам’ятай, будь ласка, ці похорони – це раз… Однак заклинаю тебе всім святим, нікому про них не розказуй – це два!!! Просто знай, що дідусь твій святим чоловіком був, оце і все.

Дівчина мовчки кивнула у відповідь.

Арсенал «Редстоун», околиця Гантсвіла, округ Медісон, штат Алабама, США, пізній вечір 4 жовтня 1957 року

«Містере Браун, будьте настільки люб’язні пояснити, як таке могло статися?! Яким чином комуністична Росія раптом вирвалася вперед і вивела на навколоземну орбіту штучний супутник раніше, ніж на це спромоглися ми?! От як таке могло статися, я вас запитую?! Як?! Як?..»

Звісно, пояснення він мав… От тільки навряд чи воно сподобалося б цим недалеким бюрократам з National Advisory Committee for Aeronautics42, яким було би вкрай важко, майже неможливо не те що про космічні польоти мріяти, але навіть жирні дупи з м’яких крісел вирвати! Втім, плювати. Плювати він хотів на їхні почуття, бо й сам шаленів від самої лише думки про все, що сталося.

Отже, ці жирнодупі свині цікавилися, чи розуміє значення того, що сталося, він – містер Вернер фон Браун, «батько-розробник» німецьких ракет «Фау»?! Він, який досягнув реальних практичних успіхів ще під час Другої світової війни, коли ідіоти з цього боку Атлантики ще тільки потилиці чухали…

Ясна річ, він розумів! Це зараз навколоземною орбітою літає, можна сказати, звичайнісінька болванка, яка випромінює ідіотичний радіосигнал «біп-біп-біп» і більш ні на що не здатна. І ще півбіди, що «радіоболванку» цю можна використовувати для кращого наведення балістичних ракет, які стартуватимуть з поверхні планети. Таку ракету, що долетить, наприклад, з просторів Сибіру до Вашинґтона, ще треба створити! До того ще довго чекати… хоча, ймовірно, не настільки вже й довго!..

Однак зовсім інша річ, якщо виведений на навколоземну орбіту супутник нестиме термоядерний заряд. О-о-о, так – це вже значно, значно гірше!!! Бо в будь-який момент по радіокоманді, що надійде хоч із самого московського Кремля, такий супутник полишить свою орбіту і полетить вниз… хоч у той-таки Вашинґтон, хоч у будь-яку іншу точку прицілювання!!! А якщо таких термоядерних супутників буде багато – як за всіма ними прослідкувати?!

Отакий жах…

«Містере Браун, але ж ви запевняли нас, що російські комуністи не мають балістичної ракети, здатної розвинути першу космічну швидкість і вивести на орбіту навіть саму себе!!! Запевняли, що подібної ракети вони довго ще не матимуть!!! І чого ж варті ваші обіцянки в такому разі?!»

Ну-у-у, як запевняв, себто… Повідомляла ж головна й єдина комуністична новинна агенція – ТАРС кілька місяців тому43 про успішний запуск в Радянському Союзі багатоступеневої балістичної ракети, теоретично здатної дістатися в будь-яку точку земної кулі?! Він попереджав усяких різних жирнодупих свинів з NACA, що до цієї інформації варто поставитися з усією можливою серйозністю! Бо якщо це не звичайний комуністичний блеф, то подібна ракета теоретично може вивести корисне навантаження на стабільну навколоземну орбіту. Отож і маємо…

Що ж до здатності читати креслення, які радянські спецслужби вантажівками вивозили з Пенемюнде – очевидно, і досі є в Радянському Союзі талановиті інженери. Очевидно, не всіх розстріляли в 1937 році, а когось-таки не добили. Ці комуняки так завжди й робили: якщо сякий-такий інженер щось корисне створить – його одразу ж і розстріляють, хоча винахід залюбки використовують…

Та от узяти хоч би цю їхню жахливу зброю – чи то «Ластівки», чи то «Катюші», чи як їх там… Реактивні міномети так звані. Скільки в Третьому райху не старалися, але створити подібної зброї не змогли! Мабуть, якогось розумаку із цього проекту залучили – того, якого розстріляти не встигли…

А що?! Можливо, цілком можливо! Дуже навіть ймовірно.

(Те, що він – Вернер фон Браун і досі мав у запасі вагомий козир у вигляді декількох грубих зошитів інженера Кондратюка з докладними розрахунками траси міжпланетних перельотів, він жирнодупим свиням з NACA й досі не сказав. Все ще вичікував того часу, коли цю козирну карту можна буде викинути на стіл з найбільшою користю для себе!..)

«Містере Браун, а може, це ви або ваші люди допомогли комуністичній Росії здійснити цей космічний прорив?..»

О-о-о, мабуть, ці жирнодупі свині з переляку зовсім з глузду з’їхали, якщо тільки намагалися уявити подібну можливість!!! Допомагати комуністам, яким у