Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

скільки не вдивлявся, більше нічого у морі не з'являлося. Хвилі здіймалися усе вищі, вода вже двічі перекотилася через облавок. Третій вал вимочив їх з голови до ніг.

— От ми і й скупалися, — спробував пожартувати Нод, аби приховати страх.

— Щось не так!! — гукнув Рамир. — Вода прісна!

— Ну то й що? — не надав значення почутому Нод.

— Тут прісна вода може бути лише з Ардани. Це річка на кордоні Гирлона і Ланода. Ми майже проминули Князівство. Слухай, а може, висадимося вже у твоєму Королівстві?..

— Ні, Рамире, до Ланоду нам ще передчасно. Хтозна, як там поставляться до нас. А у Князівстві, як я розумію, ліберальніші порядки, — Нод не втрачав здатності міркувати логічно. — До того ж, спочатку мені треба до Гирлонського банку.

— Тоді розвертаймося на схід. Ще миль із п'ять, щонайбільше десять, і пристанемо у Гирлоні.

— Ти певен?

— Вважай, Ноде, що ми вже у дельті Ардани. Вона неширока, але дуже глибока, має потужний водоскид, тому й відчувається у морі далеко від берега. Ми дісталися мети значно раніше, ніж я сподівався — чи швидкість була більша, чи відстань не розрахував. Тут вже можуть бути мілини, а якщо почнеться шторм, хвилі здійматимуться дуже високі, — Рамир різко крутонув штурвал, і баркас став важко розвертатися на правий борт, ризикуючи зачерпнути води.

— І звідки ти стільки знаєш? І географію з навігацією, і історію з історичними коштовностями! От не втомлююся я тобі дивуватися!

— Саме якось пристає до мізків.

— Слухай, а з Кунстада хтось хоч коли вдало тікав за кордон?

— Один чи два рази. Дуже давно. Вважається, що втікачі гинули у морі.

У низьких хмарах спалахнула вертикальна блискавка, вдаривши у воду неподалік. Одразу розкотився оглушливий грім. Не забарилися і вітер зі зливою. Геть стемніло. Баркас дедалі глибше занурювався носом, борти тріщали. Рамир наказав Нодові притягти ближче до штурвалу два рятувальні круги і вдягнути наплічник. Вчасно — баркас раптом сильно об щось вдарився і зупинився, аж Рамира кинуло грудьми на штурвал. Наступної миті судно стало майже сторчма — корма здійнялася угору, а ніс зник у хвилях. Нод з Рамиром полетіли шкереберть у темряву. Останнє, що відчув Нод — смак холодної, ледь солонуватої води, яка поглинула його з головою.

6. «Вас вітає місто Ард»

— Схоже, що Кунстад втопився. Разом зі ще одним парубком із селища, — доповідав підполковник Буртак потилиці Дета Дута. — Пішов купатися і зник. Сьогодні вранці їх речі знайшли на пляжі...

— Як Ви могли таке допустити? — майже не розтуляючи губ, процідив дуумвір, розглядаючи сад за вікном.

Там поміж яблуневих крон, які садівники розпластали на спеціальних садових ґратах, зробивши їх майже пласкими, бовваніла дивна скульптурна композиція. На постаменті з казенно-сірого діабазу встановлено три постаті, дуже реалістично вирізьблені з білого з синюватими жилками мармуру: двоє дуумвірів, один з яких тримає на піднятих руках дівчинку років п'яти, а інший пухкими губами тягнеться до її животика. Невідомий скульптор не забув навіть про нерівні зуби у роті можновладця, який хоче поцілувати дитину. Дівчинка дивиться кудись у небо, тому вираз її обличчя не можна побачити, але вся її постать випромінює страх та огиду. Композиція, всупереч неодмінному правилу у Республіці, не мала таблички із пояснювальним підписом, але якби вона була, то, мабуть, сповіщала б про любов дуумвірів до діточок.

З почервонілої шиї та вух Дета Дута підполковник розумів, що той переповнений люттю, і лише виняткова утаємниченість цієї операції рятує його від негайного арешту, а тоді й трибуналу. Нод був козирем не лише у геополітичній грі дуумвірів, а й у їх прихованому суперництві між собою. Інший дуумвір, Сат Сат, старший за віком за Дета Дута, хоча і не користувався повагою серед генералітету, але спирався на підтримку партійної верхівки. Він давно вже виявляв ознаки занепокоєння зростаючим впливом співправителя. Сатові Сатові звідкись стало відомо про справжнє походження родини Кунстадів, і він вимагав тримати його в курсі спецоперації контррозвідки. Загибель такого коштовного (у прямому розумінні) хлопця може бути поставлено у провину Дету Дуту, і це дасть Сатові Сатові змогу перебрати контроль над контррозвідкою.

— Ми не виключаємо версії втечі, — підполковник поквапився «заспокоїти» Дета Дута, — бо тіл не знайшли, проте у селищі зник баркас.

— Якою була погода?

— Доброю, але поблизу селища проходить непередбачувана холодна течія. Траплялися випадки, що вона затягала плавців, і ті гинули. А ще ми дізналися, що три дні тому Нода Кунстада спробували пограбувати місцеві волоцюги. Він відбився від них за допомогою двох студентів, також мешканців селища. Один з них, на ім'я Рамир, зник разом із Кунстадом...

— А другий?

— Кинав. Він твердить, що бачив зниклих надвечір. Ті саме купалися. Якщо припустити, що Кунстад утік, то, можливо, цей Кинав їх спільник і щось знає.

— Допитали? — обернув червону пику Дет Дут.

— Так, я наказав місцевим поліцаям обережно розпитати його, але так, щоб не сполохати. Простежимо за ним. Якщо Нод із Рамиром втекли, не виключено, що вони домовилися із Кинавом про канал зв'язку.

— Стежте за тим Кинавом і шукайте тіла!

Нод закашлявся. Його знудило солонуватою водою. Рамир тримав потопельника животом на своєму коліні, нахиливши головою донизу.

— О! А я вже гадав, що Ланод залишиться без свого короля, — Рамир поплескав його долонею по спині.

— Ти про що? — не одразу зрозумів Нод сенс почутого.

— Треба сховатися, — Рамир підхопив Нодів наплічник. — Уставай, чого розлігся? — він подав руку, аби допомогти другові підвестися. — Он туди, під скелю.

Дощ періщив нещадно. Обриси скелі виринали з темряви лише у коротких спалахах блискавок. Мандрівники забилися у невеликий виямок, куди дощ майже не заливав. Там було досить тепло, чомусь навіть парко.

— На, ковтни, — Рамир дістав з кишені металеву фляжку з полинівкою.

Нод відпив гіркуватого напою. По жилах відразу потекло приємне тепло. Рамир також добряче приклався до фляжки, а потім дістав з кишені штанів шмат мокрого м'яса, що вціліло у кораблетрощі, роздер його навпіл і віддав половину Нодові.

— Поїмо і спати!

— Давай ще потроху, — запропонував швидко захмелілий Нод.

— Не варто, — якось мляво заперечив Рамир. — Нам ще слід пильнувати!

— Та де?! Ми вирвалися з тобою, вирвалися!! Давай за