Читати книгу - "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"

Розділ 9

Секунди перетворюються на вічність, поки я чекаю на відповідь.

− А зараз ми в чужому, − злегка примружившись, повідомляє Са-ард. Остаточно приголомшуючи й вибиваючи ґрунт з-під ніг... образно кажучи, звісно. Але я навряд чи встояла б на ногах, якби не сиділа.

− То цей ваш перехід, це був перехід до іншого всесвіту? – хрипко видихаю. А я думала… Тепер зрозуміло, чому мене мало не розвіяло, вирвавши душу з тіла.

Боже, все ще гірше, ніж я думала.

− Так, − у сріблястих очах спалахує дослідницький інтерес. − І, до речі. Ти була при свідомості під час переходу? Якщо деактивація на тебе не впливає, то що ти відчувала?

− Це було страшно, − шепочу, обіймаючи себе за плечі. − Мене ніби висмикнуло з цього тіла, я навіть бачила його звисока. І звідкись зрозуміла, що якщо не повернуся, мене просто не стане.

− Я так розумію, тобі вдалося повернутися, − констатує очевидний факт Шоа-дар, нахмурившись. Навіть подається до мене ближче, ловлячи кожне слово.

Я у відповідь розгублено киваю.

− А щодо деактивації… − хмикаю похмуро. Кидаю погляд на змія старшого: − Вона перестала на мене діяти після того, як ви винесли мені свідомість своїм моторошним поглядом, тоді в цій кімнаті. Мені було так боляче, що я буквально відключилася і деякий час… була відсутня. І не знаю, що відбувалося з Ейші в цей час.

− Хм. Тепер зрозуміло, чому я тоді не зміг виявити наявність у тебе с-с-свідомості, − задумливо тягне Са-ард. – Вона була просто відсутня. Ти розповідаєш-ш-ш вельми цікаві речі. Я б хотів почути максимально докладну розповідь про те, як ти відчувала себе і ш-ш-що робила з того моменту, як прокинулася в цьому тілі. Але це пізніше, коли ми займемося дослідженням природи твого випадку і пош-ш-шуком причин. У тебе ще є якісь питання?

− Так. Найважливіші для мене. Ви допоможете мені повернутися до рідного тіла? Ми ж повернемося до рідного Всесвіту? − з надією дивлюся я на них обох по черзі.

Я пам'ятаю, що мені начебто обіцяли просто сказати, чи це можливо. Але я маю спробувати досягти більшого. Інших варіантів я зараз не маю. Якщо вони мені не допоможуть, я навіть не уявляю, що робити.

− Допомож-шемо. Адже так, брате? − виразно дивиться на Са-арда Шоа-дар.

Хм. Що він задумав? Обіцянка дуже тішить. Але відчувається якесь подвійне дно. Може з мене якусь непомірну плату потім вимагатимуть?

− Так, − хмикає змій старший, обпалюючи мене дивним, сповненим передчуття поглядом і тим самим лише підтверджуючи мої побоювання. − Наша міс-с-сія триватиме с-с-сорок стандартних діб. Після яких ми повинні будемо повернутися в ту ж точку координат, в яку прибули, і для нас знову буде відкритий перехід. Раніше повернутися неможливо. Як тільки ми прозвітуємо про результати нашої екс-с-спедиції, у нас з'явиться час зайнятися твоєю проблемою.

Сорок діб. Це звучить як «ціла вічність», коли питання стосується життя та смерті.

− Які ш-ш-шанси, що твоє справжнє тіло все ще живе і його життєдіяльність будуть забезпечувати весь цей час? – цікавиться Са-ард, правильно витлумачивши мій переляканий погляд.

− Я не знаю, − закушую губу. – Мене вдарила блискавка. Посеред поля, на пустій дорозі. І я гадки не маю, як сильно постраждала і що з моїм тілом сталося потім. Але якщо я жива, то моя мама зробить усе можливе, щоб життя мені зберегли.

− А ти с-с-сама що відчуваєш-ш-ш? Ти жива? − наполегливо дивиться він мені в очі.

Так ніби для нього це справді важливо.

− Мені здається, що так. Я не можу повірити у протилежне. Але тільки це не доказ, – зітхаю.

− Хтозна, − чоловічі губи згинаються в кривій усмішці. − Тому, чиє ментальне тіло настільки с-с-сильне, що змогло перенестися через простір і підпорядкувати собі бездушну ляльку, варто прислухатися до свого чуття.

Він справді так думає?

− Дякую. Я триматимуся за цю думку, – киваю вдячно. Дивлюся на нього, потім на Шоа-дара. – Ви обіцяли, що розкажете мені, що таке біосинтезоїд. Чому я відчуваю це тіло таким справжнім, живим?

− Бо воно живе, − хмикає змій молодший. − Біос-с-синтезоїд це живий організм, синтезований і вирощений штучно. Ж-шиві тканини, органи, нервова с-с-система... Якщо не рахувати деяких нюансів, він функціонує практично, як справжній. Тільки вся його фізіологія регулюється закладеними програмами. Ну а ти, с-с-судячи з усього, якимось неймовірним чином перехопила контроль над мозковою діяльністю і тим с-с-самим змогла витіснити програму.

− Ясно, − киваю, хоча насправді до повної ясності мені ще як свині до неба рачки. Мені б якось уже отриману інформацію переварити. − Шкода тільки, що я не можу користуватися знаннями Ейші. Якщо, звичайно, не рахувати мови й того, що деякі речі мені вдається робити, поклавшись на програми мого тіла.

− Наприклад? − схиляє голову набік Шоа-дар.

− Наприклад, спритно тікати, − хмикаю. − Справжня я далеко не така спритна, сильна та швидка. Але не впевнена, що зможу тепер, наприклад, готувати їжу. Ваші продукти мені зовсім не знайомі. Як і технології.

− А ти хочеш готувати нам їжу? – зі схваленням в голосі цікавиться Са-ард.

− Я не люблю бути в боргу. Це ваш корабель, я завдала вам зайвого клопоту. Ще й допомогу випросила. Думаю, буде справедливо, якщо, перебуваючи тут, я візьму на себе якісь посильні для мене обов'язки. Приготування їжі, це перше, що мені спало на думку. Я непогано це вміла… у справжньому житті. Але можу виконувати іншу роботу. Прибирати, наприклад. Або допомогти вам у вашій місії, якщо це можливо. Я готова працювати та приносити користь.

− Хм. Така ус-с-свідомленість приємно вражає, − Са-ард якось непомітно змінює положення і сідає рівніше, через що я знову раптом опиняюся в його обіймах. − Думаю, проблему з твоїм дос-с-ступом до пам'яті біос-синтезоїда можна якось вирішити. Я спробую тобі допомогти в цьому. І в тебе дійсно з'являться деякі обов'язки на кораблі. У тому числі приготування їжі. Але це не головне.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍