Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

– Не раджу навіть думати про це, – безжально обрубав мої надії Чорний Лорд. – Я попрошу, щоби за тобою добре стежили. Та й з тобою поруч постійно буде Кадор.

Я впіймала кислий погляд Молі і зрозуміла, що він теж від цієї перспективи не в захваті. Хоча небезпечним хлопець не здавався – занадто кволий. Може, звісно, під цими непоказними м’язами і прихована сила не менша, ніж у Аррії, але все одно особливого враження він не справляє. Та й швидко бігати навряд чи вміє.

Я так захопилася цими міркуваннями, що мимоволі здригнулася, коли пролунав сміх Болана і обурений вигук Молі. Прокляття! Як же мені це набридло!

– Не хвилюйся, – посміхаючись, промовив Чорний Лорд, – коли тебе наділять даром крові, ти зможеш краще приховувати свої думки.

А ось це єдине, що потішило у всій цій ситуації. Хоча думати про якийсь дар крові було страшно. Я й гадки не мала, як усе проходитиме, і це ще більше лякало. Уява малювала зовсім моторошні картини, які я намагалася відганяти, щоб ще більше не тішити присутніх.

– Доїдати будеш? – поцікавився Чорний Лорд, якому явно не терпілося вирушити в дорогу.

Я демонстративно відсунула тарілку. Він чекає, що після всього почутого я хоч щось зможу проковтнути? Та мені шматок у горло не лізе!

– Що ж, чудово, – він одним махом випив залишок крові у своїй чаші і піднявся на ноги. – Через півгодини чекаю на вас обох на подвір’ї.

Чорний Лорд глянув по черзі на мене і на Міль і залишив їдальню. Я поспішила слідом, не бажаючи ні секунди залишатися в подібному товаристві. Без захисту їхнього Господаря навряд чи це закінчиться чимось хорошим.

Ледве не спотикаючись і плутаючись у довгій сукні, я таки добігла до своєї кімнати і витріщилася на Етру, яка збирала для мене валізу.

– Як усе минулося, пані? – доброзичливо запитала дівчина.

А я, побачивши звичайне людське обличчя, трохи заспокоїлася. А ще дуже тішило, що хоч хтось у цьому світі не вміє читати думки.

– Тішить, що я це взагалі пережила, – відгукнулася я і впала в крісло.

Як же хотілося додому! До Веріки, мами, тата, моїх подружок. Серце болісно скрутило від думки про те життя, яке я втратила. І як раніше не розуміла, наскільки воно чудове?!

– Ви така щаслива, пані! – несподівано приголомшила мене Етра, укладаючи ще одну сукню в валізу.

– Ти знущаєшся? – не витримала я.

– Зовсім ні. Будь-хто з нас все віддав би, щоб опинитися на вашому місці. Стати однією з вищої раси.

– Може, поміняємося місцями, га? – з сарказмом запропонувала я.

Дівчина зніяковіла і нічого не сказала. Але було видно, що вона дійсно сказала те, що думає. Тільки чомусь від цього легше не ставало. Та я з радістю забралася б звідси при першій нагоді і забула, як страшний сон, всю цю шалену пригоду! А може, це й справді лише сон? Про всяк випадок я себе вщипнула і скривилася від болю. Ні, не сон.

– Вийди! – пролунав з порога шиплячий голос, і я здригнулася від несподіванки.

Підвела очі на Аррію, яка свердлила мене недобрим поглядом. Вона стояла, уперши руки в боки, і виглядала зовсім моторошно через криваві сполохи, що палали в очах. Етра поспішно кинулася до виходу, і я зрозуміла, що слова золотоволосої вампірки відносилися до неї. Промайнула боягузлива думка гукнути служницю і попросити не йти, але я стрималася. Не хочу показувати слабкість перед зарозумілою гадиною!

– Чого тобі? – без будь-якої ​​шанобливості сказала я, підіймаючись і теж впираючи руки в боки.

– Є розмова до тебе, нікчемо, – процідила Аррія, наближаючись.

Завмерши за крок від мене, вона явно намагалася мене залякати. І треба визнати, що в неї це непогано виходило. Я ледве стримувалася, щоб не відсахнутися. Руки змокли, але я не змінила пози, також демонструючи виклик.

– Чого ти хочеш? – кинула, радіючи, що голос не здригнувся.

– Гадаєш, я не чую твій страх? – губи вампірки викривилися в уїдливій посмішці, висунулися два жахливі ікла.

Цього разу мій дух все ж таки здригнувся, і я відступила на крок.

– Дещо з твоїх безглуздих думок мене зацікавило, – промовила золотоволоса, схиляючи голову набік. – Звідки ти знаєш Асдуса?

Пам’ять миттю намалювала в голові вчорашню зустріч з рудим демоном, і я поспішила відігнати ці думки. Зойкнула, коли Аррія без подальших церемоній метнулася до мене і обхопила мою голову руками, як це робив учора демон.

Голова вибухнула болем. Я застогнала, даремно намагаючись звільнитися. Якщо я думала, що Асдус тоді зі мною не церемонився, то гірко помилялася. Усвідомила, наскільки ж він був делікатний, копирсаючись у моїй голові. Зараз же мені наче різали мозок на дрібні шматочки.

Я вже не стримувала криків, відчуваючи, як з носа ринула кров від жахливої ​​напруги. Аррія явно прагнула дізнатися про всі мої таємниці, а не тільки про те, що сталося вночі. І її не турбувало, що я при цьому відчуваю.

Ніби крізь туман почула, як грюкнули відчинені двері, а потім чиїсь руки відірвали від мене кляту вампірку. Підхопили, доки не впала, і посадили в крісло.