Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

Насилу приходячи до тями, я витріщилася на Чорного Лорда, який гарчав від люті і зімкнув руки на шиї Аррії. Та хрипіла і намагалася звільнитися, в її очах читався справжній жах. Слова з хрипами виривалися зі здавленого горла:

– Я н-не х-хотіла вбивати її. Пр-росто дізнатися…

Вампірку відкинули з такою силою, що вона перелетіла через усю кімнату і стукнулася об стіну. Сповзла на підлогу, продовжуючи притискати руки до горла.

– Ще раз таке повториться, я тобі голову відірву! – вигукнув Чорний Лорд і щось у його голосі давало зрозуміти – це не пусті погрози.

Золотоволоса на карачках поповзла до дверей, боячись навіть на ноги встати і намагаючись здаватися якомога непомітнішою. Але навіть у цій ситуації примудрилася кинути на мене насамкінець повний ненависті погляд. Схоже, в обличчі цієї жінки я здобула непримиренного ворога!

Деякий час Чорний Лорд дивився на неї, стискаючи кулаки до побілілих кісточок. Здавалося, він ледве стримується, щоб і справді не розірвати її на шматки. Потім повільно обернувся і наблизився до мене. Обличчя смикнулося, змінюючи вираз. Риси немов пом’якшилися.

– Як ти? – він опустився навколішки поряд зі мною.

– Голова дуже болить, – поскаржилася я, почуваючись так, ніби зміст цієї самої голови кілька годин перетворювали на фарш.

– Хвилин за п’ять стане краще, – тихо сказав Чорний Лорд, пригортаючи мене до себе і гладячи по волоссю. Потім дістав з камзола хустку і приклав до мого закривавленого носа. – Аррія більше не посміє тебе турбувати.

А ось у цьому я сумнівалася. Така гадина точно знайде спосіб, як зіпсувати мені життя! Якщо, звичайно, доведеться все-таки мешкати з нею під одним дахом. А цього я точно не збираюся допускати. Тепер більше, ніж будь-коли, розуміла необхідність втекти з цього вороже налаштованого до мене світу.

– Дурненька, – почула над вухом шепіт, що пробирав до мурашок. – Скоро ти станеш його частиною…