Читати книгу - "ВДВ (Великий Дружній Велетень), Роальд Даль"

гуркоту двигунів над головами, але найприємніше було спостерігати, як ці дев’ятеро огидних почвар звивалися й крутилися на землі, наче клубок гігантських пітонів, намагаючись визволитися з мотузок і ланцюгів.

— Підманули-підмели! — кричав М’ясопоглинач.

— Ну й проколовся! — ревів Тілогриз.

— Пошили в сократи! — верещав Дітопожирач.

— Обвели довкола носа! — горлав Костохруст.

— Чортийогоцяцька! — завивав Досмертістискач.

— Неплачдівчонка! — лементував Дівчатокчавчав.

— Заткнули за полюс! — репетував Угорлоковтач.

— Розвелияккитят! — волав Кровопопивач.

— Гойдаймося, чорнобриві! — галасував Різниченко.

Кожен вертоліт обрав собі велетня і завис прямо над ним. З передньої й хвостової частини вертольотів опустилися міцні сталеві троси з гаками. ВДВ спритно зачепив гаки за ланцюги, якими були обплутані велетні, — один гак біля ніг, а другий біля рук. Потім, дуже повільно, велетнів підняли в повітря. Вони ревіли й верещали, але нічого не могли вдіяти.

ВДВ разом із Софією, що знову зручно вмостилася в його вусі, стрімко подався до Англії. Гелікоптери розвернулися й полетіли вслід за ним.

Це було дивовижне видовисько, коли дев’ять гвинтокрилів пропагували в небі разом з підвішеними до них велетнями. Мабуть, що й самим велетням це все було вдивовижу. Вони безперестанку ревіли, але їхній галас перекривав гуркіт двигунів.

Коли стало темніти, на гелікоптерах увімкнули потужні прожектори, скерувавши їх униз на Великого Дружнього Велетня, щоб не втратити його з виду. Так вони летіли цілу ніч, і на світанку прибули до Англії.

Час годування

Доки брали в полон велетнів, у самій Англії панувала страшенна метушня. Усі землерийні машини, екскаватори й бульдозери були залучені для копання гігантської ями, в якій можна було б ув’язнити дев’ятьох велетнів.

Десять тисяч робітників і десять тисяч машин працювали, не зупиняючись, цілісіньку ніч під світлом потужних прожекторів, і це Грандіозне завдання було виконано вчасно.

Яма була завширшки, як два футбольних поля і завглибшки на сто п’ятдесят метрів. Стіни прямовисні. Інженери вирахували й продумали все до найменших деталей, щоб велетні ніколи ні за яких обставин не змогли вибратися з тієї ями. Навіть якби всі дев’ятеро велетнів стали одне одному на плечі, то від того, хто стоїть зверху, до краю ями буде ще п’ятнадцять метрів.

Над глибочезною ямою зависли дев’ять гелікоптерів-велетненосців. Велетнів по черзі опустили на самісіньке дно. Але вони ще й досі були зв’язані, і їх треба було якось розв’язати. Проте ніхто не хотів до них спускатися, адже всі розуміли, що коли велетня звільнити, він обов’язково накинеться на свого рятівника і проковтне його.

ВДВ, як завжди, придумав свій план.

— Я вже говорити вам, — нагадав він, — що велетні ніколиво не їдять одне одного, тому я сам до них спускатися і розв’язати їх, перш ніж ви казати гоп і скакати впоперек трясця в пекло.

Тисячі глядачів, серед яких була й королева, дивилися, мов зачаровані, як ВДВ на канаті опускали в яму. Він швидко розв’язав по черзі усіх велетнів. Велетні стояли, розминаючи свої затерплі кінцівки, а тоді люто застрибали.

— Навіщо вони засадити нас у цю трупарну діру? — кричали вони ВДВ.

— Бо ви жерти людські створінькала, — відповів їм ВДВ. — Я завжди просити вас цього не робити, але ви ніколиво не вивертали на мене ані найбільшої поваги.

— Ага-а, ось воно що! — заревів Тілогриз, — Тоді ми жерти тебе замість них!

ВДВ спритно вхопився за канат, і його ледве встигли витягти з котлована.

Зверху, біля самої ями, лежав величезний пузатий мішок, який ВДВ привіз із Країни Велетнів.

— Що там у вас? — запитала королева.

ВДВ засунув руку в мішок і видобув звідти дивний предмет у чорно-білу смужку завбільшки з людину.

— Ойгірки! — вигукнув він. — Бридогидні ойгірки, ваша великавосте, і відтепер ми лише ними будемо годувати цих жахомахнющих велетнів!

— А можна скуштувати? — попросила королева.

— Ні, ваша великавосте, не треба! — закричав ВДВ. — Вони на смак, як блювастики! — 3 цими словами він жбурнув ойгірок велетням. — Ось ваша вечеря! — крикнув він. — Халасуйте! Смачно вам поплямкати!

Він видобув з мішка ще кілька ойгірків і пожбурив їх у яму. Велетні внизу почали верещати і проклинати все на світі. ВДВ засміявся:

— Так вам і треба! Це вам правильний, ліверний і центральнявий урок! — вигукнув він.

— А чим ми їх годуватимемо, коли закінчаться всі ойгірки? — поцікавилася королева.

— Вони ніколиво не кінчати себе, ваша великавосте, — відповів, усміхнувшись, ВДВ, — бо я взяв із собою ще цілу купу ойгіркового насіння і хотіти дати його, з вашого дозволения, кроволевському садівникові, щоб він його посадив. Тоді він матиме нескінченний запас їжі для цих кровожерних чворінь.

— Який же ви розумний чоловік! — похвалила його королева. — Хоч ви й не здобули належної освіти, але вас ніхто не заткне за пояс.

Автор 

З усіх країн світу, де колись побували кровожерні велетні-людоїди, надійшли вітальні і вдячні телеграми для ВДВ і Софії. Королі, президенти, прем’єр-міністри і правителі усіх рангів засипали велетня й маленьку дівчинку компліментами, медалями й подяками, а також різноманітними подарунками.

Індійський махараджа прислав ВДВ розкішного слона, про якого той мріяв усе своє життя.

Аравійський король прислав їм обом по верблюду.

Тибетський лама прислав їм по ламі.

З Веллінґтона їм прислали по сто пар Гумових чобіт-веллінґтонів.

З Панами прислали чудові панамки.

Шведський король прибув особисто і накрив для них розкішний шведський стіл.

Цілий світ не втомлювався висловлювати їм свою вдячність.

Королева видала наказ про те, щоб у Віндзорському парку, неподалік її замку, для Великого Дружнього Велетня негайно збудували спеціальний будинок з височенними стелями і дверима. А поряд побудували гарненький будиночок для Софії.

У будинку ВДВ було обладнано особливу кімнату-кладовку, де на сотнях поличок у скляних банках зберігалися його безцінні сни. Ба навіть більше — ВДВ отримав титул Королівського Снодува. Йому дали дозвіл гасати учвал по всій Англії, щоб удмухувати в дитячі спальні свої чарівні сни-візіяни.

Йому надходили мільйони листів від дітей з проханнями коли-небудь відвідати і їх.

Тим часом з усієї земної кулі приїжджали натовпи туристів, щоб подивитися великими очима на дев’ятьох жахливих велетнів-людожерів, які перебували у глибочезному котловані. Найбільше туристів збиралося під час годування, коли доглядач жбурляв їм униз ойгірки, і всі дуже тішилися,