Читати книгу - "Хто вбив Паломіно Молеро?, Маріо Варгас Льоса"

б, що донья Адріана куди достойніша, ніж Чунга, бути королевою «непереможних». І проспівали б на її честь осанну.

— А ще кажуть, ніби те могло пов'язуватися з мужолозтвом, — докинув молодик із Соррітоса.

— З мужолозтвом? Он як? — Дон Херонімо закліпав очима й облизнувся. — А чого ж, можливо.

— Атож, можливо. В казармах таке трапляється. А мужолозтво, як відомо, рано чи пізно призводить до злочину. Вибач, що ми говоримо про це при тобі, Марісіто.

— Нічого страшного, Панчіто. Життя є життя.

— Можливо, можливо, — розмірковував дон Херонімо. — Але хто з ким?

— Ніхто не вірить у самогубство полковника Міндреау, — втрутилася раптом донья Адріана.

— Та бачу, — пробурмотів Літума.

— Щиро кажучи, я теж, — додала шинкарка. — Зрештою, нехай і так.

— І ви не вірите? — Літума підвівся й підписав розписку за обід. — А от я повірив у вашу розповідь. Хоч вона й неймовірніша, ніж самогубство полковника Міндреау. На все добре, доньє Адріано.

— Послухай, Літумо. — Її очі хитрувато зблиснули, вона стишила голос. — Перекажи лейтенантові, що сьогодні ввечері я приготую його улюблену страву. Щоб він знову полюбив мене хоч трішки.

Жінка грайливо засміялася, і Літума не втримався й собі.

— Так і перекажу, доньє Адріано. До побачення.

Дідько їх збагне, цих жінок. Вже біля дверей його зупинив голос дона Херонімо:

— Друже Літумо, а чому ви не скажете, скільки заплатили лейтенантові Сільві, щоб він вигадав це полковникове самогубство?

— Не до вподоби мені такі жарти, — озвався той, не обертаючись. — А лейтенантові ще менше. Якщо ваші слова дійдуть до нього, начувайтеся, доне Херонімо.

Старий таксист буркнув: «Чортів фараон», і Літума завагався: чи не повернутись. Однак натомість вийшов у задушливу вуличну спекоту. Почвалав розжареним піщаником мимо хлопчаків, які ганяли ганчір'яного м’яча, плутаючись у нього під ногами. Він спітнів, сорочка прилипла до тіла. Те, що розповіла донья Адріана, здавалося неймовірним. Невже правда? Мабуть, що так. Тепер він розумів, чому з того вечора лейтенант не в настрої. Так, лейтенант теж штучка. Забажав свою гладунку за такої трагічної ситуації. Оце хіть! Але ж і вскочив у халепу. А донья Адріаніта молодець. Хто б подумав! Літума уявив голу, огрядну, тремтячу шинкарку, яка кпинила з лейтенанта, а отетерілий офіцер не йняв віри тому, що бачив і чув. Будь-хто розгубився б і чкурнув. Поліцейський нишком засміявся.

У відділку застав він лейтенанта, що сидів за письмовим столом, спітнілий і без сорочки. Однією рукою обмахувався, а другою тримав телеграму, яку підніс під самісінькі окуляри. Літума скоріше вгадував, як за темними скельцями бігає по телеграмних рядках погляд офіцера.

— Найпаскудніше те, що ніхто не вірить, ніби полковник Міндреау убив дочку, а потім застрелився сам, — мовив Літума. — Вигадують нісенітниці. Буцімто злочин пов'язаний з контрабандою, зі шпигунством, що тут доклав рук Еквадор. Навіть мужолозтво доточили. Уявляєте, яке глупство.

— Кепські новини для тебе, — глянув лейтенант на підлеглого. — Тебе переводять до якогось напівпримарного відділка в департаменті Хунін. Мусиш вирушати негайно, тобі оплачують проїзд в автобусі.

— В Хунін? — Літума непорозуміло втупився в телеграму. — Я?

— І мене переводять, тільки ще невідомо куди. Можливо, туди ж.

— Це ж так далеко… — скрушно промимрив Літума.

— От бачиш, дурнику, — лагідно дорікнув начальник. — А ти ж так прагнув розкрити таємницю Паломіно Молеро. Що ж, ми її розкрили. І що маємо? Тебе засилають у гори, подалі від спеки і твоїх знайомих. А мене, певно, запроторять у ще глухіший закутень. Ось така дяка за сумлінну працю в цій поліції, куди ти мав дурість устряти. Як тобі там буде, Літумо? Де це бачено, щоб стерв'ятник жив у пустелі! Я вмираю від жалощів, щойно подумаю, як ти потерпатимеш там від холоду.

— Трясця твоїй матері! — філософськи підсумував Літума.

Маріо Варгас Льйоса (нар. 1936 р.) — видатний перуанський письменник. Автор збірок оповідань та романів «Вожді» (1958), «Міста і пси» (1962), «Зелений дім» (1966), «Розмова в «Соборі» (1970), «Пантальйон» (1973) та інших. Лауреат кількох престижних літературних премій. У «Всесвіті» друкувалося його оповідання «Гість» (№ 2, 1976).

Роман «Хто вбив Паломіно Молеро?» (¿Quién mató a Palomino Molero? Seix Barral, Balcelona) вийшов друком 1986 року.

Олевський Лев Борисович (нар. 1913 р.). Перекладає з іспанської та португальської, а також з української на іспанську. Член Спілки письменників. В його перекладах вийшли твори Ж. Амаду, Г. Гарсіа Маркеса, А. Гравіни, а також твори Т. Шевченка, І. Франка та ін.

Борщевський Сергій Юхимович (нар. 1946 р.). Перекладає з іспанської та англійської мов. У його перекладах вийшли твори П. Неруди, Ф. Гарсіа Лорки, X. Кортасара та інших іспанських та латиноамериканських письменників.

Журнал "Всесвіт" №8 1988 р.

Примітки

1

Грау Мігель (1834–1879) — перуанський адмірал, брав участь у війні з Чілі 1879–1883 рр.

2

Лукума — різновид сливи.

3

Маріні Лео — відомий у п'ятдесяті роки виконавець болеро.

4

Тондеро — перуанський народний танок.

5

Піско — перуанська горілка.

6

Алькальдія — орган місцевого самоврядування в країнах Латинської Америки.

7

Мається на увазі емблема відомої американської фірми грамзапису «Колумбія».

8

Кантінфлас (справжнє ім'я Маріо Морено) — відомий мексіканський комічний актор.

9

Будинок розпусти з роману Маріо Варгаса Льйоси «Зелений дім».

10

Паїта — провінція в Перу.

11

Ла распа — популярний танок.

12

Сандріні Луїс — аргентінський комічний актор 30-х років.

13

Папайя — плід однойменного тропічного дерева.