Читати книгу - "Лисичка , Тіна Вітовт"

Глава 24

Біля спорткомплексу ми розійшлися. Дівчата в кіно, я на тренування з Яром. Ох треба було їхати в кіно, скільки неприємностей оминула б... Що зробиш, знала б де впаду матрацик підстелила б.

Тренування розпочали як завжди з розігріву м'язів. Розтяги та травми нікому не потрібні. Далі повторили пройдені та відпрацьовані до автоматизму прийоми нападу та захисту. У перерві між ударами встигали жартувати, і навіть дещо насміхатися один з одного.

І все б нічого, тільки Яр сьогодні загадковий стан мав... Дивився на мене вивчаючи, затримував погляд на обличчі. Очі опускав на губи, як тільки ми ставали ближче під час бою. Дихання у нього також незвично збивалося. Звідки такі спостереження? Ми тренуємося по три рази на тиждень уже майже місяць.

Так-так, я вже доволі довго у цьому світі. Встигла вивчити поведінку деяких перевертнів, особливо тих з ким часто стикаюся. А Яр швидко увійшов у коло мого спілкування в академії. На парах знаходився завжди десь поблизу. На бойовій підготовці нас часто ставили разом у спарингу. Він і справді найкращий боєць на потоці, як же я хочу його перемогти, хоча б раз.

Удар, випад, знову удар, виверт... підніжка... і ми на землі... барс опинився на мені... я у пастці його великого, гарячого тіла... очі в очі... Дихання збите... гаряче обпікає нас... Час зупинився... Яр схилився, погляд на губи...

Ледь відчутний поцілунок, ніби питає дозволу. Не відштовхнула. Ще один, вже сміливіший поцілунок, куснув, провів пестячи язиком...  Я відповіла, з моїх губ зірвався стогін задоволення. І закрутилося... Дахозносні поцілунки. Руки живуть своїм життям...

Божевілля... Цілковите всепоглинаюче божевілля. По іншому даний вчинок пояснити не можу. Що на нас найшло? Ми ж друзі. Хоча Яр, явно так не думає.

- Як я давно... хотів... це зробити... - між поцілунками, задихаючись говорить, - ти зводиш... мене... з розуму... моя лисичка... ти будеш моя...

Чому я відповідаю на ласки? Чому не відштовхую? Чому не зупиняю божевілля, яке з нами твориться? Це не правильно. Б'ється набатом у голові. Так не можна. І ці думки ледь відчутно прояснюють мені голову.

- Стій... ах... зупи... зупинися... - де тільки сили знайшла?

- Добре... - губи випустив з полону, але цілує щоки, вилиці... - зараз... зупи...нюся... - ох, вже цілує вушко, та шепоче... як же гаряче, серце зараз вискочить з грудей... у нього стан не кращий, можливо ще гірший. Відчуваю його бажання...

- ЦЕ ЩО ТУТ ТВОРИТЬСЯ?!!!! - оглушливий рик. Ніби хтось вкусив великого звіра. І я знаю, що це за звір.

Ой! Точніше ОЙ-ЙО-ЙОЙ!!!!

Дан. Приїхав раніше. Щоб мене забрати. У нас же побачення сьогодні, без будь-яких тренувань. Так би мовити, перший вихідний.

Все. Торба. Я попала. Ні, ми попали. Ховайся, накривайся лопухами. Хоча тікати. Пізно, наздожене, буде гірше. Ось, Міланка, тобі вихідний, та романтичне побачення з нареченим. От петрушка, в мене ж наречений є... Що я собі дозволяю? І чим я думала? Точно не головою.

Оце так не двозначна ситуація. А картина йому відкрилася просто чудесна. Не кожен художник розпише краще. Я розхристана, скуйовджена, розпашіла, з рум'янцем, від збудження, злегка піднятий топ... красуня...

А на мені лежить не менш скуйовджений та збуджений барс. І не просто лежить, а хвилину тому гаряче цілував... Його руки... як же соромно... його руки... одна рука лежить на моєму стегні, злегка закинувши мою ногу на нього... а друга в районі грудей...

Дан мене четвертує... Я нічим не краща, обіймаю барса за плечі та спину... о ні, я задерла йому футболку... капець... ні, ні, ні... жах... Як я в таке вляпалася?

Боюся глянути на Дана. Мати рідна. Що я там побачу? Повні осуду очі? Зневагу? Свій смертний вирок?

І не скажеш - "це не те, що ти подумав". Ага, не те... Ми просто... а що ми взагалі могли робити? Ми тренувалися, відточували прийоми... і тут питання... таа-дам... які такі прийоми? Із застосуванням губ та язика, щей з обмацуванням супротивника. Оце бойова тактика... Ніхто із суперників не встоїть. Відмінна стратегія. Сумніваюся, що ще хтось до такого додумається. Вразимо всіх наповал...

Аби тільки живі залишилися, після такої гарячої зустрічі...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍