Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"

Глава 12

Вероніка

Наступний тиждень стає справжнім випробуванням. Карина скаче від задоволення: у них з Котом все серйозно. Він запропонував їй зустрічатися, і вона погодилася. Тепер я кожного дня вислуховую подробиці про їхні зустрічі і про те, який Діма милий і ніжний. Карина закидає мене мільйонами фотографій, шукаючи поради, ніби я дипломований експерт із стосунків. Не забуває подруга і про мої справи розпитувати. І мені нічого не залишається, як брехати, що у нас із Ігорем все чудово. Я заплуталася в липкій павутині брехні. Доводиться казати неправду мамі, брехати подругам. Це виснажує. Я з нетерпінням чекаю кінця канікул, щоб всі роз’їхалися на навчання і стало легше дихати. 

— Краще було б, якби ти зустрічалася з Ковалем, адже Діма його найкращий друг,— каже подруга, поправляючи пудрову блузку, яка підкреслює ніжний колір її обличчя.

— Нам не обов’язково гуляти всім разом. 

— Як це не обов’язково? — обурилася Карина. — Я не хочу розриватися між тобою і Дімочкою.

Вона відкинула своє глянцеве руде волосся елегантним помахом зап’ястя і стала перед дзеркалом. Ми сиділи в кімнаті Карини і чекали Лану, яка вела прямий ефір з магазину одягу і розаовідала підписникам про мистецтво купувати вишуканий одяг зі знижками.  Карина із задоволенням дивилася у велике дзеркало, вона не дарма кілька годин витратила на макіяж і ретельно підбирала одяг. Я милувалася подругою. Вона справжня красуня. Задоволена побаченим, Карина повернулася на ліжко.

— А з Ковалем ви більше не спілкуєтеся? — обережно спитала вона. Я просила її не торкатися цієї теми, але в душі подруга сподівалася, що ми все-таки поговоримо, як дорослі люди, і все з’ясуємо. Мені не хотілося зустрічатися з ним. Надто боляче було пригадувати фото, на якому він цілував свою колишню. Краще забути його і рухатися далі.

— Ми не бачилися більше. Я заходила на його сторінку в Інстаграм. Він виклав кілька фото з Оксаною. Напевно, вони тепер разом. Тож вона не брехала, коли написала мені те повідомлення.

— Дивно це якось, — Карина гортала фотки в телефоні і говорила з великими паузами, — Діма мені казав, що Коваль пару разів з нею зустрівся і все. Ви як маленькі, їй богу.

— Давай закриємо цю тему. Невже поговорити більше немає про що?

— Є. Лана в суботу влаштовує вечірку. Предки звалили на острови, тож будинок в її повному розпорядженні. Круто, правда?

— Мабуть, — невпевнено сказала я. Не люблю галасливих зборищ, де всі п’яні, а музика так гуркоче, що будь-яке спілкування неможливе.

— Ти зможеш відпроситися на всю ніч?

— Що? Ти мою маму не знаєш? Максимум до дванадцятої, — скрикнула я, з жахом уявивши обличчя мами, коли скажу їй про гулянку до ранку.

— Давай я тебе відпрошу? 

— Ні! Я вже чую, як вона каже, що тільки безпритульні вештаються по чужих хатах вночі і бла, бла, бла. Не хочу я чергових нотацій. 

Нарешті прийшла Лана, і дівчата почали обговорювати майбутню вечірку, залишивши мене в спокої.  Спочатку обговорили, кого покликали, а кого ні, хто з ким піде, а хто взагалі не піде. А потім, уже після вечірки, ще кілька тижнів говоритимуть, хто як був одягнений, як поводився, хто напився, хто з ким танцював і з ким цілувався. Однак мене ці дискусії мало цікавили. Як правило, я була присутня кілька годин, щоб “не відриватися від колективу”, а потім ішла, бо мати вимагала бути вдома не пізніше одинадцятої. Цього разу навряд чи буде інакше.

***

У просторому будинку Лани було гамірно і весело. На максимумі грала музика, лунали голосні голоси та сміх, на столі у вітальні між упаковками чипсів стояли пляшки пива, а в повітрі я відчувала тонкий запах сигаретного диму. Народу було просто море. Лана зустрічала гостей у передпокої. Довге волосся її було сколоте шпилькою, здавалося, недбало - але я розуміла, що ця недбалість досягається годинами роботи плойкою і лаком. На ній були джинси та короткий топ.

І взагалі навколо все було незвично: алкоголь, і регіт хлопців, і дівчата, що фліртують з ними, і сама атмосфера – весела, трохи навіть розв'язна і чужа. Я почувалася скуто і затиснуто, відмовилася від випивки, яке запропонував якийсь хлопець, і запитала у Карини:

— Що тут відбувається? 

Подруга із захватом роздивлялася присутніх, половину з яких я бачила вперше, а Лана почувалася зіркою вечірки. Ходила поміж гостей з келихом, в якому лопалися дрібні бульки, і посміхалася гостям. 

- Розслабся! Думаю, буде весело! А якщо не сподобається – ми просто підемо, — прокричала мені на вухо, пританцьовуючи.

Я погодилася, хоч було незатишно. Та ще Ігор, як на зло, відразу мене побачив і, працюючи ліктями, пробирався крізь натовп до мене. Сів на диван і, закинувши ногу на ногу, почав розповідати щось про проект з міжнародного права. Я сиділа з страждаючим обличчям, і кивала. Ігор, думаючи, що мені цікава його балаканина, не заспокоювався. І в якусь мить поклав руку на спинку дивана за моєю спиною. Мені це було неприємно, але зробити я нічого не встигла, бо в цей час у вітальню впливли Оксана та Коваль.

Побачивши мене, Коваль зиінився в обличчі. Бридка Оксана переможно посміхнулася і владно схопила Богдана під лікоть. Игор вловив переміну в моєму настрої і протягнув мені келих з вином.

— Ковтни трохи, розслабся.

— Дякую, мені не треба, — гримнула я, відсунулася від Ігоря і пішла до дальньої стіни, де був накритий довгий стіл, весь заставлений стравами із закусками, явно замовленими у ресторані. Поруч, на журнальному столику стояли тарілки і вишикувалися вази з фруктами. Я схопила яблуко і впилася в нього зубами. Прекрасний пункт спостереження, звідки зручніше було спостерігати за Ковалем і його пасією. 

Пізніше, коли всі добряче накачалися пивом, хтось запропонував грати у пляшечку. Народ миттю розсівся на товстому пухнастому килимі, утворивши коло. А Оксана з Богданом так і залишилися стояти біля електричного комину, наче те, що відбувалося навколо, їх не стосувалося. Я теж не збиралася грати у дебільну гру, мета якої є обмін слиною з нетверезими малознайомими людьми.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍