Читати книгу - "Новорічний поцілунок , Міра Лей"

Розділ 30

Спочатку я подумала, що це всього лише моя бурхлива фантазія, оскільки розумного пояснення, що тут може робити цей хлопець, у мене не було. Проте ні, це й справді він - Влад Соколовський, стоїть зараз на моєму порозі. 

Також про себе відмічаю, що хлопець має чудовий вигляд. Ні, він звичайно завжди гарно виглядає, проте, зараз по особливому. Кроси хлопець змінив на черевики коричневого кольору, джинси на класичні штани, а куртку на стильне пальто сірого кольору. І звичайно зачіска, вона якась інша, волосся красиво вкладене і здається він постригся. Словом, хоч на обкладинку модного журналу. Таких чоловіків я бачила лише там.


Соколовський також прискіпливо розглядає мене, й дивиться так, наче побачив уперше. Не буду приховувати, що така реакція хлопця, тішить мене. Адже це означає, що мій образ йому теж сподобався. 

- Влад, що ти тут робиш? - вирішую запитати перша, оскільки пауза між нами й так затягнулася. 

- Привіт! Я!? - хлопець на кінець оживає та на декілька секунд відводить від мене свій погляд - Я, приїхав за тобою! - серйозно заявляє Влад, знову прискіпливо розглядаючи мене. 

- Навіщо? - машинально запитую, хоча десь в середині, уже знаю відповідь. 

- Можна? - запитує хлопець вказуючи на мою квартиру, і я тільки зараз усвідомлюю, що ми досі стоїмо на порозі. 

- Так, звичайно проходи! - відступаю в сторону, пропускаючи хлопця в середину. 

- Бачиш яка цікава ситуація склалася - серйозно починає Соколовський, проходячи в кімнату - Виявляється, мене сьогодні запросили на весілля, а я навіть не в курсі цього - протягує хлопець та уважно дивиться на мене, очікуючи на відповідь. 

- Я...! Я просто не думала що ти захочеш піти - вигадую на ходу - Крім того, ти писав що в тебе термінові справи! - не зрозуміло чому виправдовуюся я - Так стоп! А ти звідки дізнався про весілля? - трохи подумавши запитую, оскільки в голову не приходить, хто б це міг зробити. 

- Цю новину мені радо повідомила Валентина Кирилівна! - серйозно заявляє хлопець, і така відповідь, мене чесно кажучи шокувала. 

- Бабуся? - здивовано перепитую - Але як? Звідки вона взяла твій номер? 

- В неділю я залишив твоїй бабусі, свій номер телефону, на всякий випадок. І бачу не драма! - коментувати тут немає сенсу, тому вирішую перемикнутися. 

- Я ж казала, що бабуся все зрозуміє не правильно... сказала родичам, що в мене є хлопець, ось і результат! 

- Взагалі не бачу проблеми! Я з радістю сходжу з тобою на це весілля - спокійно каже Соколовський. 

- Дякую! - я ж, з полегшенням видихаю, ледь посміхаючись. 

- І так, нам здається час виїжджати! - додає хлопець, поглядаючи на ручний годинник - Ти вже готова? 

- Так, звичайно! Я тільки пальто одягну й усе! - швидко кажу, ідучи до шафи за верхнім одягом. 

- Катя? - несподівано кличе хлопець і я швидко повертаюся в його сторону - Ти виглядатимеш просто неймовірно! - пронизливо дивлячись в очі промовляє Влад, і в цей момент по тілу проходить наче струм, даючи заряд на 220V. 

- Дякую! - кажу опускаючи очі в підлогу, зараз здається я почервоніла до кінчиків пальців. 

Дорогою в ресторан, мені декілька раз телефонувала Леся, звичайно дівчині було цікаво, що там в мене відбувається. Проте, біля Влада мені не хотілося говорити по телефону, тому, швидко скидаю виклик та пишу подрузі смс. 

Катя: Їду на весілля з Соколовським. Все поясню пізніше. Цілую!😘 

Леся: Зараз я стрибаю по кімнаті 😁! Обов'язково подзвони як буде можливість! 

На секунду представляю як подруга стрибає по кімнаті, та не можу стримати сміху. Проте, переводжу погляд на Соколовського та все ж, беру себе в руки, ховаючи телефон в сумочку. 

- І так, про твоїх дядька та тітку та почув достатньо. А як, що до твоєї сестри? - запитує Соколовський, уважно стежачи за дорогою. 

- Надя дуже хороша дівчина, в дитинстві батьки кожного літа привозили нас до бабусі на всі канікули, ми були не розлучні - від цих спогадів на обличчі з'являється посмішка, це були чудові безтурботні часи - Та потім все змінилося - тихо додаю, гірко посміхаючись, в подробиці вирішую не вдаватися. 

- Зрозуміло! - коротко кидає хлопець, і напевно розуміючи що мені ця тема не приємна, вирішує змінити її - До речі, ресторан в якому має відбутися весілля доволі хороший! 

- Ти бував там? 

- Так - коротко киває хлопець - Я знаю власників цього закладу! 

- Хто б, сумнівався! - тихо кажу закочуючи очі. Ну звичайно Соколовський знає власників, нічого дивного. Це вкотре доказує, що наше з ним спілкування, це всього лиш помилка. 

В'їжджаємо на територію ресторану, і я сама вражено розглядаю все навкруги. Це просто цілий ресторанний комплекс з величезною територією. І там дуже гарно, великі та малі альтанки в оточенні звичайних та декоративних дерев та кущиків, впевнена що літом тут ще гарніше. 

- Влад? - кличу хлопця як тільки він паркується та уже збирається виходити з машини. 

- Що? - хлопець зупиняється та повертається до мене обличчям. 

- Ти ж розумієш, що мої родичі будуть думати, що ми....! - запинаюся на пів речення не в змозі підібрати правильного слова. 

- Що ми пара!? - продовжує замість мене Соколовський, на що я лише коротко киваю, опустивши погляд в низ - Я це розумію. Все буде добре! - мило посміхаючись додає хлопець і виходить з машини, я слідую його прикладу й виходжу також. 

На вулиці, чекаючи на Влада, який чомусь забарився біля машини, оглядаюсь по сторонах, милуючись красою довкола. А вже через секунду завмираю від картини яку бачу перед собою. Соколовський дістає із заднього сидіння машини, великий букет білих троянд. 

- Що? - здивовано запитує хлопець помічаючи мій вираз обличчя. 

- Він дуже гарний! - кажу не приховуючи посмішки, на декілька секунд я навіть почала заздрити сестрі. Мені таких красивих букетів ніколи не дарували, мені взагалі ніколи не дарували квітів. 

- Не знаю, звичайний! - якось буденно відповідає хлопець оглядаючи букет - Подобається? Можу тобі сто таких купити! 

- Що ти, не варто! - швидко відповідаю, та уже серйозніше додаю - І взагалі, нам уже пора іти. 

В середині закладу теж дуже красиво, все зроблено у грецькому стилі, дорого та багато. Здавши речі в гардероб, ми з Соколовським направились на другий поверх, підіймаючись великими сходами в гору. 

Зараз у мене з'явилася можливість добре розглянути Влада, білосніжна сорочка розстібнута на два верхніх ґудзики та чорний класичний костюм наче шитий на нього, він дуже личить хлопцю. І чесно признатись, зараз я заздрила сама собі, що поруч зі мною такий хлопець. 

- Мені здається чи ти хвилюєшся? - несподівано запитує Влад. 

- Невже це так помітно? - здивовано запитую, поглядаючи на хлопця. 

- Я уже не одноразово помічав, що коли ти хвилюєшся, починаєш сильно стискати пальці, травмуючи руку нігтями! - Соколовський обережно бере мою руку та розжимає кулак, вказуючи на знаки які залишилися на долоні від нігтів. Така уважність хлопця мене дуже дивує, про таку мою реакцію не знають навіть деякі близькі мені люди. 

- Ти дуже спостережливий! - вражено кажу, уважно дивлячись на хлопця. 

- Не хвилюйся, все буде добре! Я поруч! - посміхаючись каже Влад, дивлячись мені просто в очі, а тоді бере мою руку та веде вверх по сходах. 

Піднявшись сходами ми потрапляємо у велику залу, в якій уже зібралося багато людей. Молода пара стояла біля великої арки, яка була оздоблена живими квітами, та якраз присягали одне одному на вірність. 

Через велику кількість людей та відстань, мені не вдалося дуже добре роздивитися наречену, проте, те що я змогла побачити, було вдосталь, щоб зрозуміти що Надя була неймовірно красивою. 

Чомусь згадався момент із дитинства, коли ми сперечалися про те, хто швидше вийде заміж. І були впевнені, що хто б це не був, обов'язково візьме іншу за подружку нареченої. Дивно, як все може змінитися. 

Також ловлю себе на думці, що повсюди шукаю поглядом Андрія, вглядаюсь в кожне обличчя і завмираю від страху. Востаннє ми бачились на святкуванні нового року, з того часу багато змінилося, і я теж. І наче виглядаю я сьогодні добре і поруч Соколовський, та чомусь хвилювання від зустрічі не зникає. 

Після церемонії ведучий оголосив що можна підходити та вітати молодят. І на весь зал утворилася велетенська черга, виглядає ніби тут чоловік двісті зібралося. Ми із Соколовським особливо не поспішали, і стояли далеко позаду. 

Весь цей час я налаштовувала себе, на зустріч з нареченими, а особливо зі своїми дядьком та тіткою. Обіцяла тримати себе в руках, і подумки дякувала що поруч зі мною Соколовський. Та коли більш ніж половина гостей уже привітали молодят, у Влада почав дзвонити телефон. Хлопець декілька раз збивав виклик, проте потім прийшла смс, прочитавши яку Влад перепросив та сказав, що йому необхідно терміново відповісти на дзвінок і він обов'язково повернеться через декілька хвилин. 

З цього часу я почала сильно нервувати й рахувати мало не кожну людину, яка залишалася переді мною. Коли черга підходила вже ближче, я почала сповільнятися пропускаючи людей які стояли по заду. 

А ще я побачила Андрія, з його дівчиною та батьками, вони якраз привітали молодят і проходили повз. Хлопець мене також помітив, та я вдала вигляд наче його не помічаю. Мої щоки горіли, а серце здавалося ось-ось вистрибне з грудей, та ззовні я старалася виглядати спокійною. 

Як би мені цього не хотілося та зволікати уже немає куди. Переді мною залишилося ще двоє людей, а Соколовського досі немає. 

- Катя, привіт! Ти прийшла?! - Надя помічає мене й першою вітається, щиро посміхаючись. 

- Привіт! Вітаю вас з одруженням! - щиро кажу та обнімаю сестру. 

- Я дуже рада тебе бачити - тихо каже дівчина, обнімаючи мене у відповідь - Знайомся це мій чоловік - Руслан, Руслане, а це моя сестра Катя! - дівчина стає поруч з чоловіком та представляє нас один одному. 

- Приємно познайомитися! - коротко кидаємо один одному, мило посміхаючись. 

Дивлюсь на цю парочку та помічаю між ними якусь схожість. Обоє середнього зросту, світловолосі та є навіть схожі риси обличчя. І разом вони виглядають дуже мило. Насправді я дуже рада, що Надя знайшла свого єдиного. 

- Катюша, дуже радий тебе бачити! - несподівано підходить дядько Тарас, та міцно мене обіймає - Яка красуня виросла, тебе не впізнати! - я ж, розгублено стою не знаючи як реагувати на такий прояв любові в мою сторону. Відчуваю, що чоловік справді радий мене бачити, взагалі, він не погана людина, єдиний його мінус це його дружина. Яка до речі, теж поспішає до нас. 

- Катя, ти сама? - тітка у своєму репертуарі, без жодних привітань відразу валить питаннями оглядаючи мене з ніг до голови - А ми чекали на тебе з хлопцем! Навіть місця для двох забронювали! - я знала, що якщо прийду сама, то почую схожі слова, цій жінці подобається ставити мене в не зручне становище. 

- Мамо! - тихо шепоче Надя, їй здається не зручно за безтактність матері. 

- Та це напевно твоя бабуся знову щось наплутала! - гидко посміхаючись видає жінка, наче сказала щось смішне. 

Я стараюся виглядати байдужою, проте слова тітки про бабусю мене зачепили. І я ледь стримую себе, щоб не висловити цій жінці все що я про неї думаю. Проте не можу дозволити собі зіпсувати настрій Наді у такий важливий для неї день. Саме тому просто мовчу сильніше стискаючи кулаки. 

Як раптом відчуваю як чиясь сильна рука розжимає мою долоню і бере у свою, схрещуючи наші пальці. Швидко повертаю голову та помічаю поруч зі собою Соколовського, який декілька секунд дивиться уважно на мене, а тоді широко посміхаючись каже. 

- Перепрошую за запізнення, виникли термінові справи! 

- А це хто? - здивовано запитує тітка Світлана. 

- Перепрошую, я не представився - Влад, хлопець Каті! - широко посміхаючись, представляється хлопець. 

- Надя! Руслан! - швидко представляюся наречені. 

- Що ж, приємно познайомитися! - Соколовський потискає руку нареченому - Вітаю вас! І це Тобі! - каже хлопець даруючи Наді букет. Бачу що квіти дівчині сподобалися, і не лише їй. 

- О, який великий та красивий букет! - прощебетала тітка - А мене до речі звати Світлана, я мати нареченої й відповідно тітка нашої Катюші! - Катюші? Ця жінка мене в житті так не називала! Здивовано прокручую у своїй голові, проте мовчу. 

- Приємно познайомитися! - стримано відповідає Соколовський, з його поведінки розумію, що мою розповідь він не забув. 

- Владе? - раптом до нас підходить статний сивуватий чоловік, з доволі красивою жінкою, середніх років, швидше за все це чоловік та дружина - Яка приємна несподіванка, не очікував тебе тут побачити! 

- Валерій Петрович?! І справді несподівано! - здивовано каже Влад, потискаючи руку чоловікові. Не думала я, що Соколовський може зустріти тут когось зі своїх знайомих. 

- Я ось, сьогодні синове весілля гуляю! - хвастається чоловік, поклавши долоню на плече нареченого. 

- Справді? Вітаю Вас! - каже Соколовський, знову потискаючи руку чоловікові. 

- Дякую, дякую! А ти..? - запитує чоловік оглядаючи всіх присутніх, напевно гадає яким чином Соколовський опинився тут. 

- А я тут з дівчиною! - швидко пояснює Влад, міцніше притискаючи мене до свого тіла, від таких дій я починаю нервово посміхатися - По дивному співпадінню, вона являється сестрою нареченої. До речі, знайомтесь це Катя! 

- Дуже приємно познайомитися, юна леді! - чоловік щиро мені посміхається, а тоді додає - Владе, у тебе дуже красива дівчина! 

- Я знаю! - задоволено відповідає Соколовський, цілуючи мене в скроню. Я ж, заливаюся червоною фарбою, від компліментів чоловіка, та дій Влада. 

- Ви знайомі? - здивовано запитує тітка Світлана, яка до цього часу шоковано спостерігала за тим що відбувається. 

- Так! Цей молодий чоловік мій новий бізнес-партнер. На цьому тижні, ми уклали хорошу ділову угоду! - пояснює чоловік і тим самим дивує всіх присутніх, в тому числі й мене. Я чомусь подумала, що це знайомий його батька. 

- Бізнес-партнер? В такому ранньому віці? - ніяк не заспокоюється моя тітка. 

- Саме так, і це дуже перспективний молодий чоловік, голова в нього стоїть там де треба Свахо, вашій племінниці дуже пощастило! - чоловік завзято нахвалює Влада, а вираз обличчя моєї тітки зараз не можливо описати жодними словами цього світу.
Чесно кажучи, краще й не придумаєш, дивитися на здивований вигляд цієї жінки мені принесло масу задоволення. І довилося докласти максимум зусиль, щоб стримати посмішку яка так і просилася на моє обличчя. 

- Олеже! - раптом починає когось гукати чоловік - Ходи но глянь, кого я тут зустрів! - уже через декілька секунд до нас підходить пара, і яке ж, було моє здивування коли і їх обличчі я впізнаю батьків Андрія.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍