Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

Глава 12

— Що?

Вона здригнулася всім тілом, але руку не прибрала, мабуть, сподівалася захиститись хоч так. Він відчував крізь тканину сорочки тепло її долоні, дрібне тремтіння пальців. Вона була до крайності налякана, розгублена, вразлива без своїх дивних сполохів, хоча щосили намагалася виглядати спокійною.

— Тьху, — Едвард вилаявся, зрозумівши, що ще трохи — і його сміливо можна буде звинуватити в непристойних натяках. — Не в тому сенсі. Та що ви взагалі про мене думаєте? Зніміть ілюзію.

Полегшення на її обличчі було геть непідробним, як і сором, від якого її щоки миттєво спалахнули червоним.

— Ви перший.

— А мені й не треба. Я не приховую обличчя.

— Правда?

— А ви перевірте.

Вона примружилася, пройшлася кінчиками пальців його підборіддям, волоссям, легенько торкнулася брів. Едвард мимоволі посміхнувся — дотик виявився несподівано ніжним та приємним.

— Сміливіше, я не розсиплюся від жіночої ласки, — він притримав її долоню, змусив провести по плечах, де зазвичай розташовувалися вузлові точки накладання ілюзій. — Переконалися? Нічого. Тепер ваша черга.

Вона з полегкістю вивільнилася з його хватки, слухняно доторкнулася до своїх скронь і заплющила очі, але незабаром опустила руки.

— Не можу. Дезактиватор ще працює на повну силу.

Едвард наблизився, обережно провів долонею по її щоці.

— Тоді я сам. Давно мені не доводилося знімати з дівчини вбрання такої складності.

— І не скоро знову прийдеться, будьте спокійні. Вдруге я так легко не куплюся на ваші хитрощі, — її очі блиснули з викликом, але пручатися чи кричати вона не стала.

— Не зарікайтеся, — він схилився до її обличчя, майже торкнувся її губ і підморгнув. — Аж раптом вам сподобається?

А потім потяг за ниточки заклинання, розплетаючи їх одну за одною. М'яко, майже ласкаво пробігся пальцями її волоссям, легко стиснув плечі, відриваючи енергетичний каркас від фізичного тіла. Безсоромно доторкнувся до грудей навпроти серця, за що одразу отримав відчутного стусана у коліно.

— Не сіпайтеся, Грейс. Вже майже все.

Його руки опустилися на її талію, ковзнули за спину, змушуючи дівчину майже тицьнутися обличчям у його груди. Едвард ледве стримав смішок. Пролунало обурене сопіння, але заперечень не було: вузол кріплення на спині теж слід було послабити. Нарешті він різким помахом руки зірвав залишки ілюзії, яка розсипалася в нього у руках, і відступив на крок, щоб розглянути співрозмовницю.

Розпечена та небезпечна. Саме таке порівняння спало на думку першим. Бліда шкіра, тонкі, витончено заламані дуги брів, темне волосся з відчутним синім відливом, яскраві блакитно-зелені очі. Не псував її ані гарячковий рум'янець на щоках, ані закушені губи, ані тяжкий погляд знизу нагору. Мабуть, блакитні іскри її магії підходили до цієї зовнішності якнайкраще.

— Ну що, задоволені?

— Майже. Повторіть ще раз, що не збиралися видавати нашу маленьку таємницю охоронцям чи вартовим.

— Клянуся, мовчатиму як риба.

Що ж, схоже, вона справді не брехала. Якби не вміння відрізняти правду від брехні — без будь-якої магії, за дрібними жестами, поглядами, мімікою, — він би вже давно опинився або за ґратами, або на дні канави.

— Гаразд, переконали, — Едвард кивнув і примирливо підняв руки, показуючи, що більше не збирається нападати. Принаймні прямо зараз. — То що за замовлення, енья Колті? Кого ви вирішили пограбувати, а головне, навіщо? Справи у крамничці настільки погані?

— Ні, але ... — Вона трохи розслабилася. — Це особисте. Для мене та моєї кращої подруги.

— То кого?

— Канцлера Луїса Гейба.

Едвард шанобливо свиснув. Відійшов на кілька кроків, склав руки на грудях.

— Персонально?

— Ні. Нас цікавило дещо у його канцелярії. Все складно: таємне підпросторове сховище, магічний ключ та демони знають що ще.

— Ви хоч уявляєте, який рівень захисту в канцелярії, Грейс?

— Уявлення не маю і з'ясовувати не хочу. Це робота спеціаліста.

— Якого ви вдень із вогнем не знайдете. Що саме вам там потрібне?

— Не ваша справа, — буркнула вона. — А втім, вам буде цікаво: креслення. Із заборонених, яких не повинно існувати вже років чотириста.

Едвард кинув на неї здивований погляд. Вона кивнула і стомлено сперлася на стіну спиною.

— Саме те, що ви подумали. Останній робочий артефакт часу – це Коло Передбачень. У Вів'єн, моєї подруги, незабаром весілля, скасувати яке без публічного скандалу можна лише одним способом — змінивши результат передбачення у храмі. Мені треба знати, як працює Круг, а для цього потрібні креслення, — криво посміхнулася вона. — Ось бачите, тепер ви знаєте мою страшну таємницю. Хороша гарантія безпеки, гадаю, достатня, щоб ви не сумнівалися: мені невигідно здавати вас владі. І, до речі, нема куди бігти зі своєї крамниці. Це все що у мене є.

Повисла довга тиша.

— Добре. Пропоную домовитись, — нарешті сказав Ед. — Я можу взяти ваше замовлення і виконати його так, що не залишиться жодного сліду, що веде до вас чи до мене. А ви натомість зробите те, що відмовилися зробити минулого разу, хоча могли б. Хронометр, Енья Колті. В обмін на мою майстерність та мовчання. Думаю, це чесна угода.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍