Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"

Розділ 7.

Два дні у відкритому морі здалися Еллі мало не каторгою. Час тут наче корився інакшим правилам і тік значно повільніше, ніж на суходолі. Мовби неохоче, вимушено. Дівчина відверто не знала, куди себе діти. Жодного іншого заняття, крім споглядання незмінного пейзажу й розмов із Ірвісом, який часто зникав на таємничих нарадах лорда, вона вигадати не могла. Була невпевнена ідея подружитися з командою, що обслуговувала судно, однак компанія ненадійних і незнайомих чоловіків видавалася їй не найкращою, хоч об’єктивно Корнелія розуміла, що Інґвар Хродґейр навряд чи дозволить комусь із них їй нашкодити.

Сам безсмертний рідко поставав перед нею – і ще рідше їм вдавалося поговорити. Він або вдавав, що зайнятий, або справді мав багато справ, хоч дівчині час від часу здавалося, що її нахабним чином уникають.

А список питань усе ріс і ріс… Утім, за третьою їх спільною вечерею лорд таки розщедрився на більш-менш інформативну розмову.

– Завтра зранку ми пришвартуємося біля південно-західних берегів Осворда, – попередив чоловік, спокійно розрізаючи на своїй тарілці шмат зажареного м’яса.

Корнелія на це ніяк не відреагувала, позаяк сподівалася почути деталі їх подальшого плану дій. І таки почула:

– Доведеться затриматися в місті на один чи два дні – я мушу прослідкувати, щоб провізію поділили чесно, й владнати ще кілька нагальних питань. А потім ми вирушимо до Мідаса: біля північно-східних околиць цього міста розташований один із восьми офіційних порталів – це найшвидший спосіб перетнути Тіньові гори, хоч і не найбезпечніший. Тут нам уже знадобиться твоя допомога, – Інґвар спрямував напружений погляд на Еллі, на мить забувши про свою їжу.

– Моя? – здивувалася дівчина, спантеличено поглянувши спершу на лорда, а тоді на його сенешаля.

– Як ти, мабуть, здогадалася, Тіньові гори – не просто величний витвір природи. Це магічна межа, яка вздовж усього південного кордону захищає землі імператорів від незваних гостей, а тим паче смертних. Усякий, хто намагається їх перетнути, приречений або на смерть, або на вічне забуття. Мені достеменно не відомо, як працюють захисні чари – надто вже вони давні. Але знаю, що боги особисто потурбувалися про те, щоб саме серце Високого світу було гарно захищене. Перетнути гори безпечно – можливо. Однак це можуть зробити лише імператори, їх прямі нащадки та деякі носії старої крові, тобто визнані головою роду члени восьми благородних Домів.

– А до чого тут я? – Корнелія відчула, як нехороша здогадка закрадається у голову, проте спробувала проігнорувати це дурне передчуття – надто вже неймовірні речі воно нав'язувало. Натомість спробувала себе переконати, що безсмертний припас ще якийсь «виняток» в рукаві й не ошелешить її тут і зараз дивовижною заявою.

Чоловіки тим часом коротко переглянулися між собою. Хродґейр скривився й, зазирнувши в очі принцесі проникливим поглядом, обережно промовив:

– Ти носійка старої крові, Корнеліє. Я відчув це, щойно тебе побачив. Пам’ятаєш, ти запитувала мене в каюті про сутність?

Дівчина ошелешено кивнула.

– Я мав на увазі твою другу іпостась, глибоко замкнену у твоєму тілі.

– Другу іпостась? – вмить охриплим від спантеличення голосом перепитала Еллі, подавшись трохи вперед.

– Колись давно перед своїм відходом в Ирій боги довірили одній із найшляхетніших рас берегти світову рівновагу й підтримувати мир на землях безсмертних, – Інґвар вирішив зайти здалеку, щоб зробити загальну картину обставин у Високому світі більш-менш ясною для безсмертної, яка все життя прожили між простих людей. – Найсильніші завжди несуть найбільшу відповідальність і виконують найважчий борг. З тих часів нічого не змінилося, і споконвіку тягар правління й сторожі порядку лежав на плечах наймогутніших представників дволиких істот. На плечах драконів, принцесо.

Еллі здригнулася й відсахнулася, впершись спиною у тверду спинку стільця. Одна з виделок при цьому впала на землю, дзвінко вдарившись і майже оглушивши її гучним звуком. Інґвар неспішно змочив горло вином зі свого келиха й продовжив, як ні в чому не бувало:

– Вісім поважних Домів заприсяглися вірою і правдою служити божій волі й згуртувалися довкола священного місця – Дерева Життя, що височіє над джерелом Урд. Це місце, за легендою, пов’язує між собою всі можливі світи, що тільки існують у вимірах і просторах, у тому числі й світ духів Дуат і світ богів Ирій. Стояти на варті світового спокою та рівноваги – не лише велика честь, а й тяжка відповідальність. Тому кожні кілька століть боги змінюють імператорів.

– Боги? – Еллі ще більш вражено вирячилася на безсмертного.

Речі, які він говорив, здавалися не ймовірнішими за звичайну легенду чи казку. Жителі Середнього світу теж споконвіку мали своїх богів, однак ті завжди мовчали й залишалися, мовби недосяжними. Можливо, саме тому король Сайріфії став атеїстом і використовував релігію тільки у своїх егоїстичних інтересах. «Віра існує як важіль контролю – з нею суспільство стає слухняним і піддатливим» – любив повторювати він, коли в черговий раз задля власної вигоди доводилося зачепити тему релігійних інтересів суспільства.

– Усі епохальні зміни, які тільки стаються у Високому світі, відбуваються з волі наших богів, – між тим, кивнув Хродґейр. Вираз його обличчя здавався розслабленим, проте у словах і в позі відчувалася певна напруженість. – Здебільшого вони лише спостерігають за перебігом подій, бо не можуть змінювати полотно долі, яке плетуть три сестри норни. Але це окрема тема – у тебе ще буде час познайомитися з нашою історією та фольклором. З самого початку цієї розмови я веду до того, що в тобі тече кров наймогутніших і найвеличніших створінь, Корнеліє. Огненна кров драконів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍