Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

— Ну мене сюди запросили… я плюс один, — спокійно відповіла дівчина.

— Чий? — я нахмурив брови.

— Тебе це дуже хвилює? — вона огризнулась, — я ж не питаю чи ти не привів сюди тих своїх…знайомих, — Меліса вихопила з моїх рук шампанське.

— Взагалі-то я прийшов сам. І досить вже про це згадувати.

— А що таке? Нічого не вийшло, так? — вона надпила шампанське та надула губи, — вони покинули тебе? Не захотіли провести палку ніч кохання?

— Мелісо…— я процідив крізь зуби та підійшов майже впритул до неї. Дівчина ж дивилась на мене з викликом, задерши голову, бо була доволі нижчою за мене. І навіть при такому зрості вона була наче втіленням зневаги та огиди до мене. Під її поглядом я почувався мишкою, загнаною в кут. Мене це спантеличувало та зацікавлювало одночасно.

— Що? — вона сіпнула головою, — не забувай, я не така проста, як ти думаєш. В мене є особлива любов до битого скла, — вона вдала, що хоче кинути келих і я сіпнувся, щоб спіймати його. Але Меліса цього не зробила і лише голосно розсміялася.

— Я вже зрозумів, що ти небезпечна, — я посміхнувся, бо як же мені було приємно бути з нею зараз поряд. Дівчина уважно вивчала мене своїми карими очима і я сподівався знову побачити той вогник, але цього разу його не було.

— А ось і ми, — почулося збоку і я повернув голову. До нас підходив Борис, а позаду нього йшла його донька. Я різко повернув голову, щоб вигадати якесь пояснення для Меліси, але вона просто зникла. Наче її тут і не було. В той момент я на мить задумався про свою адекватність. Але і келих з моїм шампанським зник разом з нею.

— Вітаю, — я посміхнувся своєю кращою посмішкою, — мене звати Захар. 

Дівчина кинула на мене оком і байдуже розглядала. Вона теж була брюнеткою з темними очима, чимось навіть схожа на Мелісу, та все одно не така. Але ще її обличчя було вкрито густими веснянками, що робило її вигляд молодшим. Донька Бо ніяк не відреагувала на моє привітання і лише закотила очі.

— Це Кароліна. Моя люба донечка, — Бо Жах теж натягнуто посміхнувся і легко підштовхнув доньку за спину, щоб вона підійшла ближче.

— Дуже…приємно…— я взагалі не розумів, як реагувати, бо це все було максимально тупо.

— Ну я залишу вас, — чоловік легенько плеснув у долоні, — знайомтесь, спілкуйтесь. Вас чекає попереду ще дуже багато всього…— і Бо Жак швидко зник, почавши розмову з кимось іншим подалі.

— Як ви мені всі набридли, — врешті заговорила дівчина, — ти теж, так? Хочеш бути партнером батька? Так займись цим якось інакше. В його бізнесу стільки віток… Чи може ти не вмієш нічого, тільки одружуватися? — вона скривилась, а я знову мало не відкрив рота. З яких пір мене почали оточувати такі зухвалі жінки?

— Ну, взагалі-то…твій батько сам до мене прийшов. І сказав, що хоче видати тебе заміж. За мене. Чесно, я сам не в захваті від цієї ідеї.

— Що!? — вона мало не крикнула, — то це була його витівка? От же ж брехло… 

Я ледь не засміявся від того, що і як вона говорила. Кароліна була напевно єдиною людиною в цьому залі, а можливо і в цілому місті, хто б міг такии чином висловлюватись про Бо Жака і не боятися взагалі нічого.

— Ну мене тішить, що…ти так налаштована.

— Ти не хочеш весілля? — вона вигнула брову.

— Аж ніяк, — я знизив плечима, — це не входить в мої плани.

— Чудово, — вона клацнула пальцями, — проте від мого батька так легко не спекаєшся. Якщо він щось задумав…

— То що нам робити?

— Тобі нічого. Я сама щось вигадаю, — вона вхопила одну з закусок, що стояли на столах позаду нас, — але деякий час напевно доведеться вдавати, що нас все влаштовує. 

— І що тоді ти будеш робити? — мені справді було цікаво, що вона може вигадати.

— Занадто багато питань…Захаре. Не набридай, — вона знову скривилась і я зрозумів, що здається характер у неї гірший навіть ніж в Діани.

— Без проблем, — я підняв обидві руки.

— Гаразд, я вже піду. Не збираюсь стирчати тут з цими всіма…— вона сказала якесь слово в кінці, але я або не розчув, або не зрозумів. Кароліна коротко помахала мені рукою і швидко пішла. Після цієї розмови я важко видихнув, бо це насправді було дуже важко.
Я спробував перевести подих та знайти ще один піднос з випивкою. І поки я крутив головою, то мій погляд зачепився за вже знайому чорну сукню. Меліса стояла трохи подалі в кутку. І здається, спостерігала весь час за тим, як я говорив з Кароліною. Я залишив пошуки шампанського та почав йти в її бік. Але вона продовжувала тримати в руках порожній келих, що забрала у мене. І як тільки я зробив декілька кроків назустріч, Меліса просто стиснула його в руках і він розлетівся на шматки. Дехто обернувся на звук розбитого скла, але потім швидко втрачав до цього інтерес. А вона просто знову втекла. Та цього разу я вже точно мав на меті її наздогнати та дізнатися хоча б щось.