Читати книгу - "Моя Капризуля, Олена Арматіна"

16

Цієї ночі мені не наснилися ні Суомі, ні Наталіель, ні Нола, ніхто інший із землянок. Як я не старалася, як не кликала їх, але щоразу опинялася де завгодно, але тільки не поруч із ними.

У першу ніч мені наснилися дивні, не знайомі мені гори. Я злякано дерлася вгору, чіпляючись слизькими від поту пальцями за каміння. Ще не розуміючи, від чого біжу, відчувала лише тваринний страх. І ось, майже біля самої вершини, коли в обличчя вдарив порив спекотного вітру, я обертаюся, щоб побачити те, що так мене налякало. Просто піді мною, внизу, за кілька десятків метрів, серед каміння бачу величезне тіло не то ящірки, не то дракона. Було стійке відчуття, що цій тварюці нічого не варто було видертися слідом за мною, але дракон чомусь не поспішав наздоганяти мене. Я кілька нескінченних секунд дивлюся в золотаві очі звірові, переставляю під його немигаючим поглядом ногу, і раптом відчуваю, як камінь вислизає з-під неї.  Нестямно скрикнувши, зриваюся зі скелі й лечу вниз. І навіть розуміючи, що це всього лише сон, мені шалено страшно від того, що ось-ось моє тіло розіб'ється об гостре каміння. Але замість оглушливого удару я раптом відчуваю під собою тверде, але дуже податливе тіло. Жодної секунди не сумніваюся, що впала я прямо на монстра, який переслідував мене. Але замість лютого рику чую тихе, немов заспокійливе бурчання.  Відчуваю, як змикається навколо мене в кільце гнучке, напрочуд тепле тіло. І здається, я навіть запах цього звіра відчула - не мерзенний і неприємний, а терпко-солодкий, немов його хтось спеціями від душі посипав. А коли перед носом з'явилася потворна голова, ось тут я не витримала, закричала... І прокинулася.

Прокинулася, і здивувалася - багаття вже давно згасло, навіть вугілля встигло охолонути. Від річечки по землі стелився сизий туман. Хані спала, мерзлякувато кутаючись в одну зі шкір. А ось мені зовсім не було холодно. Вірніше, ранкове повітря таки безжально заповзало під одяг, але я була зовсім не змерзла. Доторкнулася до синочка - малюк був такий теплий, немов усю ніч не на шкурі, розстеленій просто на землі, проспав, а наче на грубці лежав. І запах цей... пряних спецій... Його я відчувала на своєму тілі навіть після того, як скупалася в річці.

Наступної ночі я знову спробувала зв'язатися зі своїми сестрами по крові, але - марно. Тієї ночі мені наснилося, що я заблукала і навіщось полізла на височенне дерево. Полізти-то полізла, а от злізти не могла. Уже думала стрибати - сон же, все-таки, не розіб'юся. Але тут я виразно почула пряний аромат. Озирнулася - змій тут, як тут. Щоправда, цього разу він не став чекати, коли я шльопнуся, а сам підставив мені свою спину. Я сіла верхи на нього, вхопившись за шипи на спині. Варто було йому опустити мене на землю, як до моїх ніг кинулася мерзенна комаха із сотнею ніг. Я не встигла пискнути, як мій рятівник розтерзав її. Прокинувшись, я ще якийсь час дивилася в небо, що сіріє, - здається, прокидатися на світанку стає для мене звичайною справою. Яке ж було моє здивування, коли, вставши для того, щоб розпалити багаття, я побачила залишки сороконіжки...

На третій день ми підійшли до справжнього бурелому. Величезні дерева, які неможливо було обхопити руками, лежали поперек дороги, перегороджуючи нам шлях. Про те, щоб подолати цю перешкоду вночі, не могло бути й мови. А оскільки ми до пуття і не знали, куди бредемо, вирішили переночувати під одним зі стовбурів. Цієї ночі мені знову наснився дракон. Тільки тепер я вже не боялася, а навіть якоюсь мірою була рада його появі. Але, прокинувшись рано вранці, ми виявили, що частина повалених дерев була зрушена вбік, відкриваючи вузьку, ледь помітну стежку.

- І чому мені здається, що тут не обійшлося без темної сили? - хмурилася Хані, напружено вдивляючись у хащі. - А в нас є план? Ми йдемо в якесь конкретне місце?

- План є, - відповіла я і першою ступила на стежку, - але куди йдемо, поки не скажу.

Не знаю, чи скажу я це навіть завтра - з моїми «чудовими» снами вочевидь сталося щось дивне, і я не знала, куди ми йдемо. Але не зізнаватися ж Хані про те, що замість своїх сестер я бачу уві сні одного лише змія? 

Останній сон виявився надто вже інтимним. Мені снилося, що я сиджу посеред галявини, залитої світлом лілового світила. Навколо - різнокольорові голівки польових квітів, що ростуть у густій траві. Весело щебече якась птаха, сховавшись у кроні дерев, що оточують галявину. На моїх губах - безтурботна усмішка. Я щасливо підставляю обличчя ніжному світилу, тоді як Алім, крекчучи й чмокаючи, смокче мої груди. А за кілька метрів від нас, ліниво розлігшись у траві, не зводить із нас немигаючих очей ... усе той самий дракон. І уявляєте? Мені зовсім не страшно.  Навіть навпаки, здається, що все саме так, як і має бути.

Я розплющую очі - і бачу себе збоку... Я сиджу посеред квітучої галявини, щебече в небі птаха. Смачно кряхтить і чмокає Алім, обійнявши пухкими рученятами мої груди. Я злякано кидаю погляд туди, де в моєму сні лежав дракон. Але... бачу лише напівзгнилий стовбур давно впалого дерева.

Здається, я божеволію...

Весь цей день ми подорожували мовчки. Хані здивовано поглядала на мене, крокуючи поруч. Ми давно вже поділили баул на дві рівні частини. Одну несла Хані, іншу тягла я. І ми по черзі несли на руках мого сина.

- Знаєш, Хані, - сказала я пізно ввечері, ліниво ворушачи почервонілі вуглинки в багатті, - я не знаю, куди ми йдемо.

- Пф, - нешанобливо фиркнула дівчисько, - думаєш, я не здогадалася? Ти взагалі якась дивна. Цілий день мовчала. А я, як дурепа, розмовляла сама з собою.

Справді? А я й не помітила, думала, ми обидві мовчали.

- Я так і не зустрілася із сестрами уві сні.

- А я вам казала, не підуть вони проти законів Ісіди.

- Ти це говорила? - здивувалася я.

- Ну, може, і не говорила, але вже точно хотіла сказати.

Я тихо розсміялася: як завжди, останнє слово залишилося за Хані.

- Думаю, нам варто зупинитися тут на кілька днів, і дочекатися самандарців.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍