Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія

Читати книгу - "Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія"

25
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 74
Перейти на сторінку:

— Краще замкни двері, щоб знову не блукати будинком, Ноемі.

Він знову підняв лампу і дужче підкрутив каганець. Коли глянув на неї перед тим, як піти вниз по сходах, ніякого сяйва в його очах більше не було. Ноемі стояла, дивлячись, як зелений відсвіт лампи зникає разом з ним, занурюючи будинок у темряву.

12

Дивно, як денне світло змінило її погляд на речі. Після блукання темними коридорами у себе в кімнаті Ноемі була налякана і сховалася під ковдру з головою. Коли ж зараз стояла біля вікна, дивилася на ранкове небо і чухала лівий зап’ясток, нічна пригода здалася їй дурною й прозаїчною.

Коли штори були широко відкриті й до кімнати струменіло сонячне світло, усе в ній виглядало сумним і занедбаним, але тут точно не ховалися примари і почвари. Привиди, прокляття — аякже! Ноемі надягнула кремову блузу з довгим рукавом, темно-синю спідницю в складку, взулася в балетки і спустилася на перший поверх задовго до призначеного часу. Ще раз знудьговано обійшла бібліо­теку, спинившись перед стелажем із довідниками з ботаніки. Певно, з-поміж цих поїдених міллю сторінок і походять усі Френсісові знання про гриби. Провела рукою по срібних рамках навколо світлин у коридорі, відчуваючи пальцями всі їхні завитки і фігельки. Врешті спустився і сам Френсіс.

Того ранку він був неговіркий, тож вона обмежилася лише кількома коментарями, помахуючи рукою з сигаретою, яку однак не запалювала, бо не любила курити на порожній шлунок.

Він висадив її біля церкви, де, як їй подумалося, щотижня висаджували Каталіну, коли вона їздила в місто.

— Заберу тебе опівдні, — сказав він. — Тобі вистачить часу?

— Так, дякую, — відповіла вона.

Кивнувши, юнак поїхав геть.

Ноемі рушила до будинку цілительки. Жінки, що прала перед будинком минулого разу, десь не було. На мотузці перед хатою не висіло білизни. Місто ще спало, скрізь панувала тиша, та Марта Дюваль уже встала і вийшла поставити тортильї сушитися на сонці — безпереч­но, для приготування чилакілес.

— Доброго ранку, — привіталась Ноемі.

— Вітаю, — усміхнулась у відповідь стара. — Ви прийшли точно в призначений час.

— Зілля готове?

— Так, проходьте.

Ноемі зайшла за нею в кухню і сіла за стіл. Цього разу папуги не було — лише їх двоє. Баба витерла руки об фартух, відкрила шухляду і поставила перед Ноемі невеличкий слоїк.

— Їй вистачить чайної ложки перед сном. Цього разу я зробила сильніше, але не станеться нічого страшного, як вона випиватиме по дві.

Ноемі підняла пляшечку до світла, вивчаючи її вміст:

— Воно допоможе їй заснути?

— Так, але тільки в цьому. Усіх проблем не вирішить.

— Бо будинок проклятий.

— Будинок, рід, — знизала Марта. — Яка різниця, правда? Прокляття є прокляття.

Поставивши слоїк, Ноемі провела нігтем по його бочку:

— Вам відомо, чому Рут Дойл розстріляла свою родину? Ви щось про це чули?

— Так, чула. Всяке говорять. Маєте ще сигарети?

— Якщо не економитиму, вони швидко закінчаться.

— Закладаюся, ви збиралися купити ще.

— Не думаю, що тут такі продаються, — мовила Но­емі. — Дорогий же смак у вашого святого. До речі, а де папуга?

Дістала пачку «Голуазу» й дала одну Марті, котра поклала сигарету біля статуетки.

— Сидить накритий у клітці. Розкажу вам про Беніто. Хочете кави? Негоже розповідати історії без чашечки кави.

— Залюбки, — погодилась Ноемі.

Вона досі була неголодна, але кава точно роздражнить апетит. Дивно це якось. Брат завжди повторював, що сніданок вона поїдає з такою швидкістю, ніби він невдов­зі вийде з моди, але за останні два дні зранку вона заледве торкалася їжі. Та і ввечері їла небагато. Почувалася хворою, чи то пак це скоріше нагадувало передвісник хвороби — коли починаєш відчувати застуду. Та вона сподівалася, що помиляється.

Поставивши чайник на плиту, Марта Дюваль почала порпатись у шухлядах, доки знайшла невеличку бляшан­ку. Коли вода закипіла, налила окріп у два чавунні горнятка, насипала туди кави і поставила їх на стіл. Сильний дух розмарину, що витав у її домі, змішався з ароматом кави.

— Я п’ю каву так, а ви, може, хочете цукру?

— Ні, дякую, — відказала Ноемі.

Стара сіла за стіл і склала руки навколо чашки:

— Вам як розповідати — коротко чи довго? Якщо довго, доведеться повернутися трохи в минуле. Коли хочете знати про Беніто, доведеться послухати про Ауреліо. Звісно, це коли ви хочете почути все докладно.

— Хоч сигарети у мене закінчуються, але часу я маю вдосталь.

Марта усміхнулась і відсьорбнула кави. Ноемі зробила так само.

— Коли шахту знову відкрили, це була велика подія. Містер Дойл привіз з Англії робітників, але їх усе одно було обмаль. Вони могли тільки наглядати за роботою і займатися будівництвом дому, але збудувати такий будинок і відкрити шахту шістдесятьма англійцями — зась.

— Кому належала шахта до нього?

— Іспанцям. Але те було дуже давно. Всі зраділи, коли копальню знову відкрили, адже це означало робочі місця для місцевих, тож у пошуках роботи сюди почали стягуватися аж з Ідальґо. Самі знаєте, як воно буває: де є шахта, там з’являються гроші, і місто росте. Але майже від самого початку почалися невдоволення. Робота була нелегка, та й містер Дойл — суворий господар.

— Він погано ставився до робітників?

— Казали, як до скотини. От до будівельників був поблажливіший — їм принаймні не доводилося гарувати під землею. До мексиканських шахтарів же жалю він не мав. Вони з братом тільки й робили, що кричали на них.

Френсіс показував Ноемі Альфредового брата Ліланда на фото. Вона не могла згадати, як він виглядав, але то пусте — у всіх в тій родині була однакова фізіогноміка, яку вона про себе називала «дойлівською породою». Це було щось на кшталт Габсбурзької щелепи Карла ІІ, тільки не настільки помітне, на відміну від того, що увійшло у медичні довідники під терміном «мандибулярний прогнатизм».

— Він хотів якомога швидше добудувати будинок і щоб там був трояндовий садок в англійському стилі. Навіть привіз із Європи ящики з землею, аби квіти точно прийнялися. І якраз поки будувався дім і сяк-так добувалося срібло, почалася моровиця. Спершу вона покосила будівельників, за ними — шахтарів. Усіх їх лихоманило, вони не могли дихати. Дойл мав особистого лікаря, якого привіз із собою, як і ту землю, але помочі від нього було небагато. Люди вмирали. Загинуло багато шахтарів, будівельників і навіть Дойлова дружина, та все ж

1 ... 30 31 32 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія"