Читати книгу - "Солодка боротьба, Торі Шей"

— Зараз ти можеш зупинити це, — шепоче він мені у вухо, і його дихання змушує мої очі заплющитися. — Скажи, що ти цього не хочеш, і я зупинюся.

Я знаю, що маю сказати «ні». Але слова застряють у мене в горлі. Щось всередині мене підводить мене ближче до нього, майже підсвідомо, ніби захоплене невидимою силою, яка тягне мене до цієї людини. І замість того, щоб відштовхнути його, я нахиляю голову до його руки, дозволяючи пальцям обережно ковзати моїм волоссям, відчуваючи кожен дотик.

Я ледве помічаю, як він усміхається, наче знає, що отримав ту відповідь, на яку чекав. Чоловік нахиляється, притискаючи свої губи до моїх з такою впевненістю, яка зводить мене з розуму, залишаючи беззахисною перед цією хвилею емоцій. Цей поцілунок не схожий на жоден, який я колись уявляла, навіть не на жоден, який колись відчувала. У ньому зібрано все — виклик, несподіване бажання. Він тримає мене, ніби не дозволяючи забути про свою присутність, і водночас дає мені відчуття, що можу бути собою, не ховаючись і не вдаючи. 

Моя рука підіймається, ковзає по його плечу, знаходячи шлях до шиї, відчуваючи гарячу шкіру під пальцями. Ми зливаємося в цій близькості, наче раптом розуміємо, що саме так і має бути, навіть якщо це суперечить усьому логічному. Його губи ковзають по моїх, ніжно, але з певним прихованим натиском, ніби він пробує межі, намагається відчути мою реакцію. Я відчуваю, як тепло від його дотику поширюється по всьому моєму тілу.

Фелікс віддаляється лише на сантиметр, дозволяючи нам вдихнути повітря, але не розриваючи контакту. Я бачу, як у його очах вирує якийсь внутрішній вогонь, від якого мені робиться спекотно. Він проводить великим пальцем по моїй щелепі, залишаючи легкий слід тепла на шкірі, і я ледве стримую себе від того, щоб не притиснутися до нього ближче.

Я дурепа? Цілуватися з людиною, яку вважала ворогом? Мабуть, це просто вплив алкоголю. Чи, може, щось більше? Але зараз мені важко думати ясно.

— Дощ закінчився, — кажу я, намагаючись повернути собі контроль над ситуацією. — Напевно, тобі вже час іти.

Фелікс затримує погляд на мені. Цей погляд довший, ніж я очікувала, наповнений чимось невимовним, що викликає у мені ледь відчутний трепет. Нарешті, він киває.

— Коли мені заїхати за тобою на весілля? — питає він так буденно, ніби ми обговорюємо щось незначне.

— Завтра о третій, — відповідаю швидко, щоб не дати собі часу на сумніви.

Фелікс бере свій одяг, переодягається, і перед тим, як вийти, дістає щось зі свого піджака та простягає мені невеликий, ретельно загорнутий пакетик. Я здивовано дивлюся на нього.

— Це перший подарунок, — каже він, у його голосі чується нотка тепла, яку я раніше не помічала. — Другий отримаєш завтра. З днем народження, Ясмін.

Він виходить, залишаючи мене в тиші, що раптово здається мені гучнішою за все, що сталося цієї ночі. Я дивлюся на годинник — рівно опівночі. Ми справді провели разом так багато часу?

 І... він перший, хто мене привітав.

Я відкриваю пакунок, намагаючись приховати хвилювання, хоча перед собою немає кого обманювати. Папір рветься під моїми пальцями, і я бачу, що всередині — фартух. Ніжно-рожевий фартух, але на ньому великими літерами написано: "Я найвпертіша пекарка в цьому світі".

Я не можу стримати сміх. Він виривається з мене раптово, заповнюючи тишу кухні, ніби все напруження і сумніви, які накопичилися за вечір, знаходять вихід. Я сміюся з абсурдності цього подарунка, з того, що Фелікс зміг підібрати щось настільки влучне, таке, що ідеально мене описує. І з того, що я тут, стою в самотній кухні серед ночі, тримаючи цей фартух у руках, і відчуваю тепло, яке розливається всередині.

І тепер я не знаю, що більше мене бентежить — сам факт, що він пам'ятав про мій день народження, чи те, що в його простому, начебто жартівливому подарунку є щось більше. Щось, що робить цей момент таким особистим, ніби він увійшов у частинку мого світу, від якої я завжди так ретельно захищалася.

Фелікс з’явився в моєму житті так несподівано, як той збитий вершками торт, що летить тобі прямо в обличчя, коли ти геть не готова. І замість того, щоб відчути себе королевою вечора, ти просто стоїш там і намагаєшся зрозуміти, що, в біса, сталося.