Читати книгу - "Всесвіт Початок, Вадим Мороз"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сон Костянтина
Костянтин обертається і розуміє, що опинився вдома разом із друзями. Тут були всі: Адам, Домінік, Ілля, Ян. Вони сиділи, про щось говорили та сміялися, але Костянтин нічого не чув і не розумів що відбувається. Складалося враження, що він перебуває в німому кіно або ж просто став глухим. Він намагався звернутися до хлопців, але ті не звертали на нього уваги.
Раптом вибилися двері, і в кімнату вривається ціла купа військових в повній амуніції, зі зброєю. Вони починають стріляти, і на очах Костянтина вбивають його друзів. Йому здається, що його ніхто не чує і не бачить. У паніці Костянтин починає тікати з будинку. На вулицях коїться щось не зрозуміле — він помічає людей, які схожі на зомбі, а військові без розбору стріляють у всіх підряд.
Костянтин добігає до лісосмуги, де вже нікого не було. Лише щойно він обертається, як помічає полковника Сірка, який стоїть і дивиться прямо в очі Костянтину, тримаючи великий ніж у руках. Полковник починає повільно наближатися до нього. Костянтин намагається втекти, але йому здається, що на ногах у нього прив’язані дуже важкі гирі. Незважаючи на всі його зусилля, полковник стає все ближче й ближче.
Полковник, наблизившись, піднімає Костянтина однією рукою і, не вагаючись, заколює його, мов звіра. Він дивиться прямо в очі Костянтину і промовляє:
— Ти гадав, що втечеш від цього? Ти думав, я не знаю? Подивись, всі загинули через тебе, ти в усьому винен.
З цими словами полковник починає крутити ніж у тілі Костянтина, і в цей момент його свідомість занурюється в глибокий жах.
Костянтин прокинувся, важко дихаючи, і зрозумів, що все це був лише сон. Здавалося, що цей кошмар тривав вічно, але, глянувши на годинник, він зрозумів, що провів у сні всього двадцять хвилин. Він вмився холодною водою, щоб остаточно прокинутися, і вимовив:
— Що за лайно? Що зі мною не так? Капець, вже пів на сьому!
Тільки він це сказав, як його мобільний телефон задзвонив. Це був Домінік.
— Друже, ти де? Ми вже всі зібралися!
— Домінік, через двадцять хвилин я буду, — відповів Костянтин, намагаючись швидше зібратися.
— Добре, ми в гаражах біля офісу, чекаємо.
Костянтин миттєво почав одягатися, сподіваючись, що не запізниться. Він сів в автівку і вирушив додому. Прибувши, Костянтин швидко перевдягнувся, взяв монокль і накидку, яку йому дав Роман, а потім вирушив до нього в гості.
Постукав у двері: бууфф, буффф. Двері відкрила Ніккі.
— Вітаю, Костянтин!
— Вітаю, Ніккі! Роман вдома?
Ніккі зробила крок до Костянтина, глибоко зітхнула і звернулася до нього:
— Костянтин, я зараз можу бути грубою, але не маю іншого вибору. Я тебе дуже прошу: не втягуй Романа в різні авантюри. Залиште нас, будь ласка, і дай нам спокій.
У цей момент несподівано з кімнати вийшов Роман.
— Ніккі, все гаразд? Що тут відбувається? Костянтин, в чому справа?
— Та все гаразд, друже. Ніккі просто не хотіла тебе турбувати і передала речі, — відповів Костянтин, намагаючись розрядити обстановку.
Роман звернувся до дружини:
— Сонечко, дякую, далі я сам.
Роман і Костянтин пішли до гаража, де Роман почав запитувати, що ж дізнався Костянтин.
— Друже, розповідай, цікаво ж.
— Роман, я був досить близько, але нічого підозрілого не помітив. Територія досі контролюється військовими, тож що там відбувається, невідомо. Мабуть, я тільки марно ризикував і витрачав свій час.
— Як шкода! Чомусь я гадав, що там щось пов’язане з дуже секретними речами. Схоже, помилився. Чому військові так серйозно взялися за це?
— Не знаю, Роман, не знаю, — відповів Костянтин, передаючи Роману речі.
Після цього він сів в автівку і поїхав до друзів, які вже на нього чекали. Незабаром Костянтин зайшов до офісу. Усі друзі радісно зустріли його і одразу вручили пляшку пива. Костянтин поставив її на стіл, оскільки не бажав вживати алкоголь. Але вже за кілька хвилин Домінік і Ян дістали кілька дорогих пляшок якісного бурбону та віскі.
— Друзі, увага! — почав Домінік. — Ми сьогодні стали з Яном доларовими мільйонерами!
— Так, — підхопив Ян. — Ми підписали договір з дуже відомою компанією в сфері логістики. Поки не можемо назвати її ім'я та умови контракту, але тепер будемо переходити до європейської логістики.
— Так, поки не можемо, але це наразі і не важливо, — продовжив Домінік. — Тож давайте як слід відсвяткуємо!
Всі по черзі привітали Домініка та Яна з такими приємними новинами і почали святкувати. Час спливав швидко, разом з алкоголем. Костянтину теж довелося приєднатися до друзів і порадіти за них. Невдовзі Домінік викликав дівчат «повій» і за годину в офісі почався неконтрольований хаос.
Костянтин, хоч і був уже в достатньому алкогольному сп’янінні, коли підійшла дівчина до нього і почала з ним фліртувати, він дуже різко відреагував. Піднявся і гучно промовив:
— Ні! Я сказав досить, відійди від мене.
Дівчина злякалася такої поведінки Костянтина і в офісі панувала пауза. Першим до нього підійшов Домінік.
— Друже, ти чого? Я розумію тебе, але треба жити далі, розслабся! — намагався заспокоїти його Домінік.
— Ви всі аморальні та поводитеся як стадо звірів! Мені потрібно додому! — вигукнув Костянтин, відчуваючи, як хвиля емоцій накриває його.
Домінік, посміхаючись, повернувся до хлопців і провів долонею по горлу, натякаючи, що Костянтин перебрав в алкогольному сп’янінні і що йому досить.
— Добре, друже, добре. Ходімо, вийдемо на свіже повітря, — звернувся він до Костянтина.
— Так, так буде краще! І взагалі, я поїду додому. Ні, піду пішки. Я не можу сісти за кермо, — сказав Костянтин, дивлячись в очі Домініка і намагаючись усміхнутися.
На подвір’ї Домінік звернувся до одного з водіїв вантажних автомобілів.
— Анатолій, друже!
— Що там, Домінік? — відповів Анатолій, підходячи ближче.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всесвіт Початок, Вадим Мороз», після закриття браузера.