Читати книгу - "Ключ до майбутнього., Андре Буко"

8. Столиця.

Корабель плив у чорному океані космосу, обрамленому мільярдами зірок, як дорогоцінними каменями. На борту стояла приємна тиша, лише слабке гудіння систем життєзабезпечення нагадувало про те, що ми знаходимося на космічному кораблі. Я сидів у кріслі, спостерігаючи за миготливими вогниками зірок. І думав, яка це унікальна можливість, побачити столицю усієї галактики. Кук, як завжди, був зайнятий перевіркою якихось даних, а Ліе стояла біля оглядового ілюмінатора, задумливо вдивляючись у нескінченний космічний простір.

— Знаєш, Ден, — порушила тишу Ліе, повертаючись до мене, — столиця Співдружності — це не просто місце, це символ єдності. Але кожні двадцять років вона змінюється.

Я підняв брову.

— Змінюється? Як це? Я думав, столиця — це постійне місто.

Ліе усміхнулася, ніби пояснювала щось очевидне дитині.

— Як ти знаєш зі шкільного курсу, у Співдружності п'ятнадцять гуманоїдних рас. Щоб підтримувати баланс і не викликати конфліктів, статус столиці передається між расами. Планету обирають із низки критеріїв: близькість до основних космічних трас, населення не менше десяти мільярдів, наявність відповідної інфраструктури і готовність прийняти таку роль. Це дозволяє уникнути монополії і дає кожній расі шанс на участь у керівництві. А ще… — вона зробила паузу, поглянувши на мене, — раса, чия планета є столицею, отримує право вето в Раді Планет і її голос рахується за два.

Кук, який до цього мовчав, хмикнув:

— Гарна система, але й затратна. Як у них вистачає терпіння кожні двадцять років переносити всю бюрократію?

Ліе лише знизала плечима.

— Зараз столиця на планеті Ксантаріс — це четвертий раз, коли столиця належить расі наеріан. Їхня планета ідеально підходить за всіма параметрами.

Я вже знав трохи про найбільш відмінних представників гуманоїдів у Співдружності. І хоча дванадцять рас мало чим відрізнялися від людей - чи то кольором шкіри, чи кількістю пальців на руках та ногах, або вухами як у ельфів то наеріанці до них не належали.

Зовнішньо неаріани дуже схожі на людей, але з важливими відмінностями. Їхня шкіра має насичений темно-бордовий відтінок через високий вміст особливого пігменту, який захищає їх від інтенсивного випромінювання їхнього сонця. Вони мають два серця, що працюють синхронно, забезпечуючи високу витривалість і здатність переносити екстремальні фізичні навантаження. Голова це суміш людської  з головою буйвола, яку ніби приплюснули. Якби Їм додати роги та хвіст то вони б, дуже нагадували демонів, з фантазійних оповідей.

Культура неаріан здається парадоксальною для багатьох. Вони поєднують традиції суворої дисципліни з любов'ю до витончених мистецтв. Наприклад, кожен неаріанець має відслужити у їхньому віську не менше третини  свого віку з важкими тренуваннями і строгою дисципліною, але водночас у військових дисциплінах є поезія, поетичні епоси про свої перемоги, це мало не обов'язок кожного бійця . Їхнє суспільство будується на принципі "гармонії в протилежностях". Вони святкують свої здобутки барвистими фестивалями, де поєднують бойові змагання з танцями і співами. Їхній дизайн одягу й будівель відзначається складними геометричними візерунками, що символізують подвійність усього сущого.

При першому контакті людей з расою неріан виник конфлікт і лише чисельна перевага у кількості бойових кораблів та населення дала, змогу підписати мирний договір і ужитися з ними.

Я хотів уточнити дещо про Столицю, але мен перебив голос ШІ корабля:

— Увага, всі члени екіпажу. Підготовка до гіперстрибка завершена. Гіпердвигун досяг оптимальної потужності. Прошу зайняти свої місця та пристебнути ремені безпеки. Відлік розпочато: п'ять, чотири…

Усі зайняли свої місця. Я спостерігав за тим, як Кук, завжди такий спокійний і впевнений, ретельно перевіряв ремені. Ліе вже сиділа поруч, її обличчя виражало суміш цікавості та впевненості.

— …три, два, один. Стрибок.

І раптом простір перед кораблем змінився. Здавалося, ніби саме полотно всесвіту прогнулося, утворюючи тунель. Потім — різкий ривок, і ми опинилися в гіперпросторі. Я завмер, не в змозі відірвати погляд від того, що відбувалося за склом містка. Перед нами розгорнулося неймовірне видовище: потік світла, який переливався всіма кольорами веселки, створюючи ілюзію нескінченного калейдоскопу. Ці переливи були схожі на полярне сяйво, тільки набагато яскравіші й динамічніші.

— Нічого собі, — вирвалось у мене. — Це… просто неймовірно.

— До виходу з гіперпростору залишилося сім хвилин, — повідомив ШІ, його голос був таким самим спокійним, як завжди. 

Я не міг відвести очей. Кожен перелив світла був унікальним, кожна секунда приносила нові візерунки. Це було схоже на магію, але я знав, що це лише гра світла в іншому вимірі. Ліе, здається, також була зачарована, хоча її вигляд видавав, що вона бачила це вже не вперше.

Через деякий час голос ШІ знову пролунав:

— Підготовка до виходу з гіперпростору. Відлік розпочато: п'ять, чотири…

Усі знову напружилися. Я відчував, як моє серце починає битися швидше, адже вихід з гіперпростору найнебезпечніший момент. Саме під час виходу відбуваються зіткнення  з космічними об'єктами. Я знав що такі випадки бувають в край рідко і що становить 0,001% , але від цього мені було не легше.

— …три, два, один. Вихід.

І все повернулося до нормального. Знову зірки — мільярди зірок, розкиданих у безкрайньому просторі. Але тепер, прямо попереду, нас було видну головну мету подорожі — столицю Співдружності. Планета виглядала велично: величезна, з десятком супутників причому половина з них були штучного походження, це було видно по вогниках які мерехтіли, як коштовні камені. Планетарна атмосфера переливалася синьо-зеленими відтінками, а кораблі створювали відчуття постійного руху наче у вулику.

— Ось вона, — збільшуючи зображення на оглядовому екрані промовила Ліе  — Столиця.

Я лише усміхнувся, не Знаючи, що чекає мене далі, але відчував, що ця подорож буде незабутньою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍