Читати книгу - "Терпкий смак твого кохання , Лада Короп"

15.2

    Андрій лежав на ліжку, намагаючись оговтатися від шоку. Він зосереджувався на думках про Риту. Невже вона тут за дверима палати? Але раптом двері знову відчинилися, і в кімнату увійшла інша жінка. Вона була високою, з темним волоссям, зачесаним у строгий пучок, і її вираз обличчя не обіцяв нічого доброго. 

— Андрію! — проскрипіла вона, і в її голосі звучала злість, яка вразила його, як удар. Це була Віта, його дружина. — Нарешті ти отямився. Чим ти взагалі думав? Ти ж ледве не загинув! 

Андрій спробував піднятися, але плечі знову опустилися на подушку. Його думки заплуталися: чому вона тут, і чому виглядає так, немов приготувалася до бійки? 

— Віта, я… — почав він, але вона перебила його. — Не «я», а «ти», — різко сказала вона, злісно звела брови. — Ти навіть не уявляєш, через що мені довелося пройти, поки ти тут безпорадно валявся. Я не можу повірити, що ти потрапив у таку ситуацію! Андрій невпевнено глянув на неї. Вона завжди була емоційною, але зараз її злість здавалася незрозумілою. Чи не повинна вона підтримувати його в цей важкий час? Хоча якщо згадати далеке минуле... То її поведінка цілком зрозуміла. 

— Я не пам'ятаю, як тут опинився… — тихо промовив він, намагаючись заспокоїти ситуацію. — Я… згадав лише Риту… 

— Риту? — Віта зло усміхнулася, але в її очах з'явилася іскра неприязні. — О, звичайно, Рита! Знову ця клята вискочка. Як же я її ненавиджу. 

Андрій  відчував, як страх повертається, але на цей раз це був страх перед її гнівом. Не на нього, на Риту. 

Згадавши аварію Андрій вкотре впевнився, що Віта готова на будь-що заради втілення своїх божевільних планів. 

— Віта, будь ласка… Я не знав, що сталося. Я просто хочу дізнатися, що зі мною… —,  Андрій намагався пояснити, але Віта знову не дала йому закінчити. 

— Ти не можеш так вчиняти, Андрію! Ти не уявляєш, як важко мені! І ти хочеш, щоб я підтримувала тебе, поки ти думаєш про Ритку? 

Він відвернув погляд, намагаючись зрозуміти, чому Віта не може просто замовкнути. Ніби навмисне його провокує. 

— Я поки не все згадав, бо моя голова схожа на свинець. Але буде краще якщо ти зараз підеш. Мені треба побути на самоті. 

— Ти все ще мій чоловік, і я тебе не відпущу. Але, може, тобі варто задуматися, що для тебе насправді важливо? Забудь про Риту, бо якщо не заспокоїшся вона буде наступною після Лізи... 

Андрій відчував, що слова Віти, немов гаряча вода, обпікали його. Він не знав, як відповісти. Його думки плуталися, і він відчував, що потрібно знайти вихід із цієї ситуації, але не знав як. Віта практично зізналася у вбивстві подруги. Але доказів у нього немає. Треба щось з нею робити. 

— Віта, я просто хочу зрозуміти, що сталося, — прошепотів він, сподіваючись, що вона заспокоїться. — Я не хочу конфліктів. Я хочу повернутися до нормального життя. 

Але Віта лише зло всміхнулася й знизила плечима потім не сказавши ні слова, вийшла з кімнати, залишивши Андрія наодинці з його страхами й переживаннями. Він глибоко вдихнув, намагаючись впоратися з хвилею емоцій, і знову згадав про Риту. Чи зможе він коли-небудь повернутися до того життя, яке мав раніше? Чи зможе врятувати Риту та себе від монстра під назвою "Віта".

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍