Читати книгу - "Терпкий смак твого кохання , Лада Короп"

15.1

 

Андрій повільно відкрив очі, але навколишній світ залишався розмитим і незрозумілим. Його тіло було важким, а голова ніби заповнена ватою. Він спробував зосередитися, але замість ясності відчував лише холодний страх. Чи це сон? Чи, можливо, він все ще спить?

    Андрій знову відкрив очі, спершу не розуміючи, що сталося. Яскраве світло неначе різало його зіниці, змушуючи знову і знову заплющувати їх. Серце билося швидко, в такт з тривожним відчуттям, яке охоплювало його зсередини. Він спробував підняти руку, але відчув, як тяжкість накриває його. Лише після кількох спроб йому вдалося зрушити її з місця.

Повітря було насичене дезінфекційними засобами, а навколо лунали тихі звуки — тихіше, ніж у сні, але такі що тиснули на психіку. Андрій спробував згадати, як тут опинився. Згадав тільки тьмяне обличчя знайомої жінки, що зникло в темряві, і сильний біль, який вразив його, немов блискавка. 

Тепер же він лежав на жорсткому ліжку, оточений білими стінами, з краплями, що повільно стікали по прозорій трубці, що з'єднувала його з якимось апаратом. Що це? Чому він тут? Чи це лікарня? Але як він тут опинився?

Андрій спробував зосередитися, але думки плуталися. Він відчував, як страх поступово охоплює його, але вирішив не піддаватися йому. Спробував згадати, як звати ту жінку… Рита. Так, Рита! Його серце затремтіло від спогадів. Він намагався врятувати Риту. Яка наче скажена мчала по нічній трасі. Але чому ж вона не тут? 

"Рита" — прошепотів він, але голос вийшов слабким, немов дим. Він спробував ще раз, закликав її, але в кімнаті панувала лише тиша. 

Він спробував підвестися, але тіло не слухалося. Його руки, здавалося, були прикуті до ліжка, а в грудях щось тиснуло, заважаючи дихати. 

Раптом двері відчинилися, і до кімнати увійшов лікар — молодий чоловік у білому халаті, з пильною, але доброю усмішкою на обличчі. 

— Андрію, ви прокинулися! — вигукнув він, його голос звучав, як музика, що розганяє темряву. — Як ви себе почуваєте?

Андрій спробував відповісти, але слова не сходили з губ. Лікар, наче читав його думки, вийняв з кишені блокнот і записав щось, потім торкнувся його плеча.

— Не хвилюйтеся, все буде добре. Ви вже в лікарні, і ми зробимо все, щоб ви одужали. 

— Рита… — лише це слово вдалося вимовити Андрію, і в його голосі звучала відчайдушна надія. Лікар замислився на мить, потім кивнув.

— Вона тут, поруч. Ви можете її побачити, коли будете готові. Вона дуже переживала за вас.

Ці слова, як промінчики світла, пробилися через темряву, що оточувала Андрія. Він знову зосередився, згадав її очі, її посмішку, її підтримку в найскладніші моменти. Вона була його опорою. І тепер, коли він прокинувся, було важливо знати, що вона тут.

— Дякую, — прошепотів він, відчуваючи, як знову повільно повертається до життя. 

Лікар усміхнувся, а потім вийшов, лишаючи Андрія наодинці зі своїми думками. І лише одне питання залишалося в нього — як багато він втратив, і чи зможе колись повернутися до нормального життя, до Рити. Якби тільки доля дала їм ще один шанс... Він би його не втратив.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍