Читати книгу - "Ти чуєш, Марго?.."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На мансарді все видавалося таким великим, як у дитинстві. Картини були просто величезними. Маленька Марго ставала на невеличку табуреточку, точнісінько таку, як у дитинстві, і роздивлялася їх. Здавалося, що коли табуреточка хитнеться, то Марго впаде прямо в той світ, який зображений на картинах. Тому вона міцно трималася за шляфрок пані фон Цигельдорф. На картинах бачила дуже знайомих людей, але водночас дуже далеких. Вони були наче живі й наче неживі. Вони повільно, дуже повільно рухалися, час від часу підморгуючи малій Марго або всміхаючись кутиками вуст.
— Вони всі з твого життя, — на старому обличчі графині зарухалися зморшки, що мало б означати доброзичливу усмішку.
— А це ти, — додала вона. — А це твій «принц» і твоя дитина.
Марго роздивлялася, як на фоні заходу сонця темніли дві постаті — вершник і вершниця. Вершник тримав попереду сідла маленьку дівчинку...
Десь затишно цокав годинник. Теж як у дитинстві.
Графиня посадила маленьку Марго на коліна і, гладячи її по волоссю, сказала, трохи картавлячи:
— Ти мудра й акуратна дівчинка. Я тобою пишаюся. Ти завжди складаєш іграшки в кошик. Ти не боїшся старших дітей і не ображаєш молодших. Не можна тільки їсти солодкого. Солодке дуже шкодить жінкам. Запам’ятай, воно забиває в них жіночу гордість і перетворює на покірних рабинь чоловіків. Солодке вбиває в жінках бажання бути вільною. Запам’ятала?
— Так, — чемно сказала маленька Марго і хотіла було поколупати в носі, але згадала, що це роблять тільки невиховані дітки. — Бабусю! А що у вас болить?
— Ой, не питай. Все в мене болить. Це паскудне Ахметове плем’я мало мене не замордувало. Як були безбожними бусурманами, так ними й лишилися.
— А що вони вам зробили?
— Краще спитай: чого вони не зробили? Вони не захотіли мене провести до Гриця. Хоч Гриць і є їхнім нащадком, та я його люблю, паскудника, як рідного! А ті кривоногі кочівники затаїли на мене зло, за те, що я колись підбурила їхніх жінок проти них. Ха-ха-ха! — засміялася графиня. — Я дала їм зілля, від якого чоловіки стають безплідними. Ха-ха-ха! І щоб народити дитину, жінка йшла до сусіда — тільки не з Ахметового племені... Ха-ха-ха! А вони, ці бундючні безбожники, годували чужих дітей. Ха-ха-ха!
— Бабусю, а навіщо ви це зробили?
— Дівчинко моя, ти виростеш і збагнеш: все зло у світі — від чоловіків. Бог спершу створив землю, воду і небо. Після того — рослини, птахів і тварин.
Потім чоловіка. І — найостаннішою — жінку. Ти бачиш градацію: від найнижчого — до найвищого. Жінка є найдосконаліша з божих творінь. І це відразу ж і позначилося на існуванні Всесвіту. Чоловіка задовольняло життя в раю: повна бездіяльність, користування з плодів, до яких він особисто не мав стосунку, відсутність клопотів, бажань, дій і... свободи. Для чоловіка це був рай. Та й тепер чоловічі уявлення про рай є саме такі. А жінці цього було замало. Вона хотіла пізнати все: любов, біль, страждання, щастя. Адже не можна відчути щастя, не пізнавши нещастя. Уявлення про щастя в первісному раю — це фікція. Людина в божому раю може бути щаслива, лише пройшовши пекло життя на землі. Розумієш?
Маленька Марго кивнула, щоб зробити приємне графині, хоча насправді це було не так.
Пані фон Цигельдорф провадила далі:
— Саме жінка зробила виклик системі, в якій жила, виклик раю. І з гордо піднятою головою пішла з нього. Пішла на свободу. Запам’ятай, моя дівчинко, жінка — це першопричина знаходження свободи людством. Жінка — це першопричина знаходження землі людством. А чоловік за це її й ненавидить. Ненавидить за те, що вона позбавила його безтурботного існування. За те, що примушує його працювати, страждати, любити, відчувати біль і жагу. І чоловіки згуртувалися і витворили систему, подібну до втраченої. Саме так і було створено державу. Держава — це справа чоловічих рук. Ти мене слухаєш?
Марго кивнула голівкою, але очі її вже злипалися.
— Вони створили систему, за якої є все що завгодно, окрім свободи. Вони витворили громіздку бюрократичну машину, в тенетах якої гине дух свободи. А їхні закони, то ж сміхота! Хіба вони можуть зрівнятися із законами життя, із законами природи? Саме тому закони й порушуються, бо вони суперечать життю і виживанню в цьому світі. А чоловік цього не розуміє. Він будує, насаджує штучні конструкції, снує обмеження реальному життю, а життя не хоче розвиватися за його законами і ламає всі ці конструкції. А він обтирається і знову будує, будує, будує. Ти виростеш, моя дівчинко, і сама в цьому переконаєшся... На власні очі... Не спи, не спи! — лагідно штурхала маленьку Марго кістлявими пальцями графиня.
— Я не сплю... — із заплющеними очима казала Марго.
А стара пані натхненно продовжувала:
— Чоловіки — це слабкодухі істоти, які на волі почуваються беззахисними. Саме тому творять не-волю — державу, щоб почуватися там, як у первісному раю. А що вони зробили з Богом? Вони зробили з нього монстра — жорстокого, нещадного, караючого. Цей Бог не допускає жінку до свого статусу — божого статусу. Але людство саме визнало божий статус Богоматері. Чоловіки спотворили Божу історію і не дали жінці панувати в раю, хай навіть нарівні з чоловіком. Саме тому Божа Матір стала панувати на землі — душею і розумом людей. Насправді ж — жінка, що народила Бога, має божественну суть не меншу, аніж Богочоловік.
Маленька Марго вже крізь сон чула останні слова.
* * *
Божевільня була в далекому селі Обертениці і розташувалася навколо високого пагорба, а може, навіть і гори, на вершині якої височів напівзруйнований монастир. Саме його й було прилаштовано під лікарню. Гора була скеляста й обкидана колючими висохлими кущами. Дорога до колишнього монастиря була викладена, очевидно, тоді, коли будувався він сам. І мур навколо монастиря, і всі будови за муром були покриті рудою черепицею. Монастир колись слугував водночас фортецею, а тепер нагадував лише зламаний зуб у беззубому роті. Споглядаючи його, ставало трохи моторошно.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти чуєш, Марго?..», після закриття браузера.