Читати книгу - "Буря Мечів"

велика дерев’яна, оббита кінськими шкурами черепаха, яка його захищала, лежали покинуті. Дані проїздила спалені будинки й потрощені вікна, перетинала бруковані вулиці, де стічні канави були забиті заков’язлими й забрезклими трупами. Раби радісно підносили до неї закривавлені руки та кликали її «мамо».

На площі перед Великою пірамідою тулилися жалюгідні мірінці. Велике панство в ранковому світлі аж ніяк не вражало величчю. Позбувшись своїх прикрас і облямованих токарів, вони являли собою нікчемне видовище: отара, де змішалися старі зі зморщеними яйцями та шкірою в старечих плямах і молоді з безглуздими зачісками. Жінки були або м’які й тлусті, або сухі як старі дрючки; фарба на обличчях розмазалася від сліз.

«Мені потрібні тільки ваші очільники,— звернулася до них Дані.— Віддайте їх — і решту помилують».

«Скількох,— схлипнула якась стара,— скількох потрібно видати, щоб ви нас помилували?»

«Сто шістдесят трьох»,— відповіла Дані.

Їх вона розіп’яла на дерев’яних стовпах, так щоб кожен указував на наступного. Коли вона давала цей наказ, усередині ще все кипіло від злості й вона почувалася як каральний дракон. Та згодом, проходячи повз людей, які помирали на стовпах, слухаючи їхні стогони й відчуваючи сморід лайна і крові...

Відклавши дзеркало, Дані нахмурилася. «Це було справедливо. Справедливо. Я помстилася за дітей».

На поверх нижче розташувалася зала аудієнцій — лунке приміщення з високими стелями й пурпуровими мармуровими стінами. За всієї своєї пишноти, це було холодне місце. Стояв там трон — фантастична конструкція з позолоченого дерева, вирізьбленого у формі лютої гарпії. Дані кинула на неї єдиний погляд — і звеліла порубати її на дрова. «Я в гарпії на колінах не сидітиму»,— сказала вона. Натомість вона вирішила сидіти на простій лавці з чорного дерева. Її це влаштовувало, хоча вона й чула від мірінців, що це не личить королеві.

На Дані вже чекали кровні вершники. В їхніх наолієних косах побрязкували срібні дзвіночки, а вбрані вони були в золото й коштовності мертвих. Мірін багатий був неймовірно. Навіть перекупні мечі, схоже, на деякий час втамували жагу. У протилежному кінці зали стояв Сірий Черв’як, вбраний у простий однострій незаплямованих, тримаючи шпичастий бронзовий шолом під пахвою. Принаймні на цих Дані могла покластися (так вона сподівалася)... і на Брунатного Бена Плама також, на статечного сивого Бена з обвітреним обличчям, улюбленця драконів. Поряд з ним сяяв у золоті Дааріо. Дааріо і Бен Плам, Сірий Черв’як, Іррі, Джині, Місанді... обводячи їх поглядом, Дані піймала себе на думці: а хто з них зрадить її наступним?

«Три голови у дракона. На світі є двоє людей, яким я можу довіряти, треба тільки їх розшукати. І тоді я не буду сама. Нас буде троє проти цілого світу, як було з Ейгоном і його сестрами».

— Ніч і справді була тиха, як видавалося? — запитала Дані.

— Схоже, таки була, ваша світлосте,— озвався Бен Плам.

Її це порадувало. Мірін розграбували жахливо, як завжди це трапляється з захопленими містами, але Дані була налаштована рішуче припинити насильство, оскільки місто вже її. Вона постановила убивць вішати, мародерам відрубувати руку, а ґвалтівникам — їхнє чоловіче причандалля. На мурах уже гойдалося восьмеро убивць, незаплямовані наповнили цілий кіш закривавленими руками й м’якими червоними черв’яками, і в Міріні знов запанував спокій. Та чи надовго?

На голову з дзижчанням сіла муха, Дані роздратовано відмахнулася, але муха майже одразу повернулася.

— У місті забагато мух.

Бен Плам грубо зареготав.

— У мене в елі сьогодні вранці плавали мухи. Одну я навіть проковтнув.

— Мухи — помста мертвих,— посміхнувся Дааріо, погладжуючи середній зубець своєї борідки.— На трупах розводяться личинки, а з личинок вилуплюються мухи.

— Тоді слід позбутися трупів. Починаючи з тих, що внизу на площі. Сірий Черв’яче, займешся цим?

— Королева наказує, віддані їй слухаються.

— Беріть з собою не тільки лопати, а й мішки,— порадив Брунатний Бен.— Бо трупи вже гниють. Шматками сиплються зі стовпів, кишать...

— Він знає. І я теж.

Дані пам’ятала свій жах, коли вона побачила Площу покари в Астапорі. «Я влаштувала такий самий жах, але ж вони на це заслужили! Жорстока справедливість усе одно справедливість».

— Ваша світлосте,— заговорила Місанді,— гіскарці ховають почесних померлих у криптах під особняками. Якщо виварити кістяки й повернути родичам, це буде велика милість.

«Удови все одно мене проклинатимуть».

— Гаразд,— погодилася Дані й кивнула Дааріо.— Скільки людей сьогодні чекають на аудієнцію?

— Прийшло двоє, щоб скупатись у промінні вашої слави.

У Міріні Дааріо намародерствував собі цілий новий гардероб, а до нього перефарбував свою розтроєну борідку й кучері в насичений фіолетовий колір. Від цього очі в нього теж почали відливати фіолетовим, так наче він — заблудлий валірієць.

— Припливли вночі на «Синій зірці» — торговій галері з Карта.

«Ви хотіли сказати — рабовласницькій». Дані нахмурилася.

— Хто такі?

— Один — шкіпер, а другий твердить, що виступає від імені Астапора.

— Спершу побалакаю з посланцем.

Той виявився блідим чоловіком з тхорячим писочком і важкими намистами з перлів і золотої канителі на шиї.

— Ваша вельможносте! — закричав він.— Мене звати Гейл. Я привіз матері драконів вітання від царя Клеона Астапорського, Клеона Великого.

Дані напружилася.

— Я лишила керувати Астапором раду. Цілителя, вченого й жерця.

— Ваша вельможносте, ці лукаві шахраї зрадили вашу довіру. З’ясувалося, що вони змовилися повернути до влади добре панство, а люд — у кайдани. Клеон Великий викрив їхню змову й відрубав їм голови колуном, і за це вдячний народ Астапора коронував його за доблесть.

— Шляхетний Гейле,— заговорила Місанді астапорським діалектом,— це той самий Клеон, який колись був у володінні Граздана мо Аллора?

Сказано це було простодушно, але від питання посланець страшенно розхвилювався.

— Саме той,— визнав він.— Видатна людина.

Місанді схилилася до Дані.

— Він був різником у Граздана на кухні,— прошепотіла дівчинка їй на вухо.— Казали, він може свиню зарізати швидше за всіх в Астапорі.

«Я віддала Астапор королю-різнику». Дані стало зле, але вона розуміла, що посланцю цього показувати не можна.

— Я молитимуся, щоб цар Клеос правив порядно й премудро. Чого він хоче від мене?

Гейл потер вуста.

— Може, поговоримо приватно, ваша світлосте?

— У мене секретів від капітанів і командувачів немає.

— Як зволите. Клеон Великий просив мене засвідчити його відданість матері драконів. Ваші вороги — його вороги, каже він, а головний серед них — мудре панство Юнкая. Він пропонує укласти пакт між Астапором і