Читати книгу - "Конституція України. Науково-практичний коментар"

сформованим у тримісячний термін після прийняття Основного Закону відповідно до змісту його ст. 114, яка передбачає, що Президент України призначає Прем’єр-міністра України за згодою більш ніж половини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається главою держави за поданням глави Уряду України. Коментований пункт також був реалізованим у 1996 р.

Слід зазначити, що коментовані Перехідні положення стосувалися не лише вищих і центральних органів виконавчої влади, а й місцевих державних адміністрацій. Так, п. 7 розд. XV Конституції України встановлював, що голови місцевих державних адміністрацій після набуття чинності Конституцією України набувають статусу голів місцевих державних адміністрацій, визначеного ст. 118 Конституції України, а після обрання голів місцевих рад складають повноваження голів цих рад. Тим самим законодавець не тільки спростовував закріплену в ст. 46 Конституційного Договору 1995 р. недемократичну практику, коли Президент України призначав голів місцевих державних адміністрацій, які були одночасно головами місцевих рад, а й забезпечував дієвість ст. 7 Конституції України, яка визнавала та гарантувала місцеве самоврядування в Україні та його відокремлене, самостійне існування від системи органів державної влади.

На реалізацію положення коментованого п. 7 обрання голів районних і обласних рад, згідно з п. 11 Перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р., завершилося упродовж двох місяців після набрання чинності відповідним Законом. Таким чином, п. 7 розд. XV Конституції України був реалізований за рік після прийняття Основного Закону.

Пункт 6 Перехідних положень про формування Конституційного Суду України упродовж трьох місяців після прийняття Конституції України, як уже зазначалося попередньо, був реалізований вчасно та у повному обсязі ще в 1996 р.

Пункт 9 коментованих Перехідних положень передбачав реформу прокуратури, до проведення якої прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства. Остання мала здійснюватися прокуратурою до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. Нескладно помітити, що визначені в п. 9 розд. XV Конституції України повноваження та функції прокуратури на перехідний період не передбачені ст. 121 Основного Закону, яка визначає вичерпне коло завдань і функцій прокуратури. Разом із тим позбавлення прокуратури функцій і повноважень, визначених у п. 9 Перехідних положень, мало б негативні наслідки для правопорядку та законності в Україні.

На сьогодні п. 9 коментованих Перехідних положень залишається одним із нереалізованих до кінця пунктів розд. XV Конституції України. Очевидно, що реформування прокуратури пов’язане не лише із прийняттям нового Закону України «Про прокуратуру», а й з удосконаленням усього чинного кримінально- процесуального законодавства. Водночас реалізацію цього пункту не можна вважати «простроченою» через відсутність чітких темпоральних параметрів реформування прокуратури, що не заперечує нагальність такої реформи.

Пункт 12 Перехідних положень встановив, що Верховний Суд України і Вищий арбітражний суд України не довше ніж п’ять років після прийняття Основного Закону мають здійснювати свої повноваження відповідно до чинного законодавства України до сформування на засадах територіальності та спеціалізації системи судів загальної юрисдикції, визначеної ст. 125 Конституції України. Судді судів загальної юрисдикції, обрані чи призначені на посади до набуття чинності Конституцією України, продовжували здійснювати свої повноваження до закінчення строку, на який вони обирались чи призначались. Натомість судді, чиї повноваження закінчувалися в 1996 р., продовжували їх виконання протягом одного року.

Розділ VIII «Правосуддя» Конституції України утверджував не лише нову систему судів загальної юрисдикції, а й нову філософію правосуддя, яка не могла бути реалізованою у стислі терміни відразу після прийняття Основного Закону. Для її реалізації законодавець відвів п’ятирічний перехідний період, упродовж якого та у подальші роки була здійснена так звана «Мала судова реформа» (2001 р.), прийнятий Закон України «Про судоустрій України» (2002 р.), створена система господарських і адміністративних спеціалізованих судів, а у 2010 р. започаткована розбудова системи спеціалізованих судів у цивільних і кримінальних справах. У 2010 р. був прийнятий Закон України «Про судоустрій і статус суддів», який започаткував нову судову реформу, реалізація якої дозволить удосконалити систему судів загальної юрисдикції в Україні.

Коментований блок Перехідних положень приділяв належну увагу й порядку функціонування органів місцевого самоврядування, обраних до набуття чинності Конституцією України 1996 р., на період до сформування їх нового складу в порядку, встановленому ст. 141 та ін. Основного Закону. Так, частина перша п. 8 розд. XV Конституції України встановила, що сільські, селищні, міські ради і голови цих рад здійснюють визначені у ст. 143 Основного Закону повноваження до обрання нового складу цих рад на чергових виборах у березні 1998 р. Із прийняттям Закону України «Про місцеве самоврядування» та після виборів 1998 р. інститут голів сільських, селищних і міських рад був скасований. Члени територіальних громад почали обирати місцеві ради і сільських, селищних, міських голів. Така модель місцевого самоврядування відповідала європейським стандартам у сфері місцевого самоврядування.

Районні та обласні ради, обрані до прийняття Конституції України, продовжували здійснювати визначені в ній повноваження до сформування нового складу цих рад, а районні в містах ради і голови цих рад здійснювали свої повноваження відповідно до закону. Надалі рішення про утворення та неутворення районних у місті рад Закон України «Про місцеве самоврядування» відніс до компетенції територіальних громад міста.

Пункт 10 Перехідних положень передбачав, що до прийняття законів, які визначають особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі відповідно до ст. 118 Конституції України, продовжують здійснювати відповідні державні адміністрації. Зміст зазначеного положення зумовлений тим, що ст. 133 Основного Закону закріплює за цими містами спеціальний статус. На виконання цього пункту 15 січня 1999 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про столицю України — місто-герой Київ», який у 2010 р. зазнав серйозних змін. Натомість закон про місто Севастополь до цього часу не ухвалений.

Четвертий змістовний блок коментованих Перехідних положень стосується запровадження національної грошової одиниці — гривні. Так, п. 11 розд. XV Конституції України встановлює, що частина перша ст. 99 Основного Закону — «Грошовою одиницею України є гривня» — вводиться в дію після введення гривні. На реалізацію цього пункту Перехідних положень Президент України видав Указ від 25 серпня 1996 р. № 762 «Про грошову реформу в Україні», ст. 1 якого зобов’язувала провести в Україні починаючи з 2 вересня 1996 р. грошову реформу — введення в обіг визначеної Конституцією національної валюти, якою є гривня та її сота частина — копійка. Таким чином, п. 11 коментованих Перехідних