Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

Мої мелодії дзвінкі — Роси-перлини. Де б я не був, А до села, До мого рідного села, Туди, де мати породила, Де вишня біло зацвіла, — Отам мене і без кадила… Нехай млини мені пісні… О, теплий вітер Андрусівський, Приснись мені хоч уві сні, Хоч уві сні засмійся! Бо скоро, скоро догорю, Чому – і сам не знаю… А я ж – люблю моє село — Солом’яний мій краю! Посійте, сестри, васильки, нехай синіють на могилі, — мої мелодії дзвінкі — роси-перлини. Осінь
Скоро коси зіб’ють роси, Лан, як на долоні. Боса осінь сіно косе, У задумі коні. Як сивіюча слюда — Мій туман зелений — У озера загляда, Золотить стремена. Ах, захочу – перескочу Золоті покоси, — Це сухими бур’янами Вітер так голосе. Скоро коси зіб’ють роси, Лан, як на долоні. Боса осінь сіно косе, У задумі коні. Весінній сум
За вікном голуби Голубінь, дерева. Реготались громи переливно, А на серці струмки в невідому струну Витанцьовують сміх синьогривий, У горі грає сон — Це весні унісон Синьоокі цвітуть первоквіти. І орлинно летить Моя пісня рясна На барвінкові шовкові віти. Моїм чорним очам Не окинуть краї Я краси синіх рік не побачу. За вікном голуби Голубінь,