Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

Востаннє груди покладу На трави шовково-зелені, І буду слухать синій сум Залитих золотом кленів. Первоквіт
Продавала первоквіти Дівчинонька молода, В неї очи – тепле літо Ще й хустина голуба. Заманило місто степ На панелі чорні… Ах, знайоме слово неп, Не знайомий корінь. Пов’язала у пучечки Перші паростки весни І летять думки далеко: – Де ви, села, ліс, кущі? Не продам сьогодні квіти, Бідна моя голова. – За пучок п’ятачок, — Отакі були слова. А у вечорі, о, зорі, Ліхтарі сумні, Розгубила первоквіти Першої весни. Якусь подругу зустріла – Ох, порада п’яна… — І дівчину напоїла Міста чорна слава. Ах, роса, роса і сум… На твого хустину Теплі очи на снігу Нічка розгубила. Заповіт
Берегами Гули Гами. Чорна Нічка Під ногами, А на скелях Скалки злота — То загравна Позолота… Не тому я місто не люблю, Що в ньому крики божевілля, — Я вже привик, І крик – мов горіння. Згорю, як віск, І прийде ніч, Навіки ніч… Посійте, сестри, васильки, Нехай синіють на могилі, —