Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

Політика ватри

оґен незграбно посунувся в сідлі та примружено глянув угору, на нечисленних пташок, що кружляли надвеликою пласкою рівниною. Трясця, ох же ж і боліла в нього дупа! Стегна в нього натерлись, а ніс забився кінським запахом. Він ніяк не міг усістися так, щоб було зручно яйцям. Вони неодмінно здушувались, хоч як часто він пхав руку під пасок, аби їх посунути. Ця подорож багато в чому ставала збіса незручною.

На Півночі він розмовляв у дорозі. Хлопчиськом розмовляв із батьком. Юнаком розмовляв із друзями. Під проводом Бетода весь день розмовляв із ним, бо тоді вони були близькі, майже як брати. Балачки відвертають увагу від пухирів на ногах, голоду в животі, нескінченного клятого холоду чи того, кого напередодні вбили.

Колись Логен сміявся з оповідок Шукача, поки вони сунули крізь сніг. Роздумував над тактикою разом із Тридубою, поки вони їхали крізь багно. Сперечався з Чорним Доу, поки вони брели крізь болота, і жодна тема не здавалася їм надто дрібною. Він свого часу навіть перекинувся одним-двома жартами з Хардінгом Мовчуном, а таким міг похвалитися мало хто.

Він стиха зітхнув. Зітхнув протяжно, болісно, так, що аж у горлі зашкрябало. Добрі, звичайно, були часи, але для нього вони вже давно скінчилися, залишились у сонячних долинах минулого. Ті хлопці возз’єдналися з землею. Усі вони замовкли назавжди. А ще гірше було те, що вони покинули Лоґена хтозна-де з цією компанією.

Великого Джезаля дан Лютара з усіх історій цікавила лише власна. Він увесь час старанно сидів прямо й гордо, задерши підборіддя й демонструючи свою зарозумілість, вищість і презирство до всього, як юнак демонструє свій перший меч задовго до того, як дізнатися, що це не привід для гордощів.

Баяза не цікавила тактика. Якщо він і розмовляв, то лише гарикав окремі слова, «так» чи «ні», суплячись на нескінченну траву, як людина, що припустилася жахливої помилки й не знає, як її позбутися. Його учень теж неначе змінився, відколи вони поїхали з Адуа. Став тихий, строгий, спостережливий. Брат Лонгфут відійшов рівниною вперед, розвідуючи маршрут. Так, певно, було найкраще. Усі інші взагалі не розмовляли. Навігатор же, як мусив визнати Лоґен, був занадто балакучий.

Ферро їхала трохи осторонь решти цього дружнього товариства, зігнувши плечі й насупивши брови в постійному невдоволенні; довгий шрам у неї на щоці виділявся насиченою сірістю, а сама вона докладала всіх зусиль до того, щоб інші поряд із нею здавалися мішками сміху. Вона хилилася вперед, до вітру, тиснучи на нього так, ніби сподівалася завдати йому болю своїм обличчям. Лоґенові здавалося, що навіть із чумою жартувати веселіше, ніж із нею.

Ось вона, весела компанія. У нього опустилися плечі.

— Коли ми дістанемося краю світу? — запитав він Баяза без особливої надії.

— Ще нескоро, — пробурчав маг крізь ледь розтиснуті зуби.

Тож Лоґен їхав далі, втомлений, зболений і знуджений, і стежив за нечисленними птахами, що поволі ширяли над нескінченною рівниною. Гарними, великими, жирними птахами. Він облизав губи.

— А нам би придалося трохи м’ясця, — пробурмотів він. Він уже давно не куштував свіжого м’яса. Відколи вони покинули Калкіс. Лоґен потер живіт. Жирна м’якість на ньому, що утворилася під час життя в місті, вже натягувалася. — Гарного м’ясця.

Ферро насуплено глянула на нього, а тоді — на птахів, що кружляли вгорі. Скинула з плеча лук.

— Ха! — гигикнув Лоґен. — Удачі.

Вона у нього на очах плавно витягнула стрілу з сагайдака. Марно. Так поцілити нізащо не зміг би навіть Хардінг Мовчун, а він був найкращим лучником, якого коли-небудь бачив Лоґен. Тим часом Ферро приклала стрілу до зігнутого дерева, вигнувши спину й уп’явшись жовтими очима в силуети, що ширяли вгорі.

— Ти ніколи не здобудеш жодної з цих пташок, навіть якщо стрілятимеш тисячу років.

Вона відтягнула тятиву.

— Тільки стрілу згайнуєш! — гукнув він. — Треба дивитися реально на такі речі!

Стріла, певно, впаде назад і влучить йому в обличчя. Або проштрикне шию його коневі, той здохне, перекинеться і задавить його самого. Годящий кінець для цієї кошмарної подорожі. За мить один із птахів упав у траву, проштрикнутий стрілою Ферро.

— Ні, — прошепотів він, витріщившись на неї з роззявленим ротом, тим часом як вона знову зігнула лук. У сіре небо полинула ще одна стріла. Другий птах плюхнувся на землю зовсім поряд із першим. Лоґен вражено витріщився на нього. — Ні!

— Не кажи мені, що не бачив більших дивовиж, — мовив Баяз. — Ти, людина, що розмовляє з духами й подорожує з магами, той, кого бояться найбільше на всій Півночі?

Логен зупинив коня і зісковзнув із сідла. Пройшов високою травою, зігнувся, тримаючись на хистких, зболених ногах, і підняв одного з птахів. Стріла проштрикнула його просто посеред грудей. Лоґен навряд чи впорався б охайніше, навіть якби проштрикнув його стрілою з одного фута.

— Тут щось не так.

Баяз широко всміхнувся, схрестивши руки перед собою на сідлі.

— Як кажуть легенди, за стародавніх часів, до початку історії, наш світ та Потойбіччя були об’єднані. Були одним світом. Демони ходили по землі, маючи змогу робити все, що заманеться. Царював неймовірний хаос. Вони схрещувалися з людьми, а їхні нащадки були напівкровками. Наполовину людьми, наполовину демонами. Демонокровками. Чудовиськами. Один із них узяв собі ім’я Еуз. Він звільнив людство від тиранії дияволів, а лють його бою з ними сформувала землю. Він відділив світ угорі від світу внизу й запечатав ворота між ними. Щоб такого жахіття більше ніколи не сталося, він проголосив Перший закон. Забороняється торкатись Потойбіччя безпосередньо чи говорити з дияволами.

Лоґен поглянув, як інші дивляться на Ферро. Лютар і Кей супилися, побачивши цю неймовірну вправу в стрільбі з лука. Вона одразу відкинулася назад у сідлі, натягнувши тятиву до краю, тримаючи наступну стрілу так, що її блискучий наконечник геть не ворушився, і водночас підштовхуючи п’ятами туди-сюди свого коня. Лоґенові ледве вдавалося нав’язати коневі свою волю з повіддям у руках, але він не розумів, як цього стосується божевільна Баязова історія.

— Дияволи й таке інше, Перший закон. — Логен змахнув рукою. — То й що?

— Перший закон від початку був сповнений суперечностей. Уся магія походить із Потойбіччя, приходячи на землю, як світло з сонця. Сам Еуз був частково дияволом, і те саме стосувалося його синів — Джувенса, Канедіаса, Глустрода