Читати книгу - "Франческа. Володарка офіцерського жетона"

перед Різдвом.

* * *

Одна Франческа в командному центрі — це веселощі й купа емоцій. Дві Франчески в командному центрі — це ураган п’ятої категорії і термоядерний вибух.

— Доброго ранку, caro mio!

— Доброго ранку, ragazza! Хто це з тобою?! Сільвія?! Привіт, Сільвіє!

— Buongiorno, Giorgio! Come stai?

— Va bene, dolce, grazie!    [23]

Племінниця Франчески, шестирічна Сільвія, — дочка старшого брата Патріціо й абсолютно точна копія моєї напарниці. Чорні жорсткі кучері, допитливі, широко розкриті очі з довгими віями, акуратний носик і губки бантиком. От тільки очі в дівчинки були не чорні, як сицилійська ніч, а густо-сині, як небо Нової Англії. На додачу, при цілковито схожій зовнішності, характер у них був один на двох — вибуховий і запальний.

— Омайґад! — усміхнувся старший офіцер Баррел. — У мене в очах двоїться! Дві Франчески!

— Я не Франческа. Я Сільвія! — надулася Сільвія. — Я не ношу окулярів, і мені шість років. Відчуваєте різницю? — одразу ж заявила маленька. — А у вас вуса, як у моржа!

Усі засміялися — це була дитяча безпосередність у чистому вигляді.

— Усі-пусі, хто це в нас такий маленький і гарненький? — засюсюкала начальниця зв’язку Трейсі.

Сільвія відступила на крок, узяла Франческу за руку й спитала її:

— Тьотю, із нею все нормально?

— Це Трейсі, і з нею все гаразд.

— А чого вона зі мною говорить, наче бабця Б’янка? А ви кажете, що бабця Б’янка «ку-ку»!

Франческа залилася краскою. Я зареготав. Трейсі так і застигла з усмішкою на обличчі.

— Ві, не вигадуй і поводься пристойно!

— Я нічого не вигадую!

— Ві!

Трейсі відійшла від шоку і засміялася:

— Я в дитинстві теж ненавиділа, коли зі мною розмовляли, як із немовлятком. Пробач, сонечко, більше не буду! Ти ж доросла дівчина?

— Не зовсім, — поправила Сільвія. — Мені ще не дають за столом вина.

— Бо вино п’ють тільки дорослі.

— Неправда! Коли я була на Сицилії, то бабця Б’янка наливала мені вино!

— Ві, це було вино з водою!

— Це було вино! А ви просто скупі!

— Ві!

Трейсі взяла маленьку бешкетницю за руку й повела до себе, в кабіну зв’язку.

— Поглянь, тут у мене пульт зв’язку. Я можу з’єднати тебе з будь-якою точкою на планеті й навіть із міжнародною космічною станцією.

— А з космітами?

— Ну, з ними поки що не можу…

— Бо ви не знаєте їхньої мови?

— Ем… Ну, мабуть…

— А я знаю сицилійську!

— Сицилійську? Може, ти, сонечко, все ж мала на увазі італійську?

— Ні, сицилійську!

— Але ж Сицилія в Італії.

— А я знаю сицилійську.

— А італійську?

— Ні.

— Ну добре, хай буде так.

— Ви мені не вірите?

— Вірю, звісно!

— Брешете!

— Ві! — з-за пульта вигукнула тьотя Франческа. — Я все чую!

— Вона мені не вірить! — надулася Ві.

— Та вірю, вірю! — виправдовувалася Трейсі. — Просто я думала, що на Сицилії розмовляють італійською.

— Формально це так, — погодилася Франческа. — Просто ми трошечки відрізняємося вимовою, і в нас є свої особливі слова.

— Тепер зрозуміло.

— О, ви не безнадійна, — «похвалила» Трейсі маленька.

— Ві!

— Що?!!

— Я хочу таку штучку, як у вас! — заявила Сільвія, вказуючи на спецнавушник. Прозора трубочка мікрофона стирчала в кожного з нас біля рота, і Ві вирішила, що це дуже круто — «як у фільмах».

— Звісно, сонечко! — сказала Трейсі, почепила Сільвії на пояс маленький передавач і наділа спецнавушник. — Ну все! Тепер ти одна з нас!

— Клас! — крикнула Ві в трубочку мікрофона так, що в нас усіх трохи барабанні перетинки не луснули.

— Омайґад, ви ще всі про це пошкодуєте! — пообіцяла Франческа.

— Giorgio, я хочу до вас, — Сільвія безцеремонно вилізла мені на коліна.

— Ві, не заважай Джорджіо!

— Lasciateci!   [24]

— Я тобі зараз відстану! — обурилася напарниця. — Як ти розмовляєш?!

— Ви самі так розмовляєте!

— Та вона мені не заважає, нехай сидить.

— А це що таке? — моя маленька гостя тицьнула в красиву синю кнопку на пульті.

— Це кнопка виводу поточної телеметрії, — автоматично відповів я, не подумавши, що для дитини це просто набір слів. — Ця кнопка показує мені, де і в який частині космосу летить космічний корабель, — поправив я сам себе.

— А це що за ручка?

— Це ручний регулятор імпульсу двигуна.

— А ви смішний! — Сільвія подивилася на мене й хитро примружила око. — Франческа так і каже, що ви смішний!

— Невже я смішний?

— Вона каже, що ви клоун!

— Ві! — Франческа густо почервоніла.

— Я ненавиджу клоунів, — сказав я.

— Боїтеся конкуренції?

— Сільвіє! — прошипіла Франческа. — Що ти верзеш?! Джорджіо, не слухай її!

— А ще що про мене розповідає тьотя Франческа?

— Вона багато що розповідає.

— Що саме?

Сільвія хитро подивилася на тітку.

Та показала їй кулака.

— Це таємниця!

Франческа видихнула.

— А хочеш, я розповім, як тьотя Франческа чистила твій спінер? — запропонував я.

— Хочу!

— Джорджіо, caro mio, я тебе приб’ю, якщо ти розповіси!

Та було вже пізно. Я коротко і в яскравих барвах розписав цю епічну історію, наголошуючи на емоціях, а не на змісті. Сільвія реготала так, що Трейсі на якийсь час вимкнула їй мікрофон.

— Сі-Ті, Г’юстон, у вас НУОАД — 6, «код 04»!

— Що таке «04»? — спитала в мікрофон Сільвія, яка все чула у спецнавушник.

— Франческо, це означає, що ви повинні зробити це вже і зараз, відклавши поточні справи, — сказала Дженіфер. — Ти що, перший день працюєш?

— Це не я! — сказала Франческа.

— Що значить «не я»? Ти мене щойно питала!

— Це я спитала! — відповіла Сільвія Франчесчиним голосом. Голоси в них, як і все інше, були страшенно схожі.

— Франческо?

— Що?

— Це я сказала! — повторила Сільвія.

— Господи! Стоп! Я зараз із глузду з’їду, Сі-Ті, що там у вас відбувається?! Tweety Pie?!

— Аха-ха-ха-ха, «Tweety Pie»! — зареготала Сільвія. — Я тепер тільки так тебе й зватиму!

— Ві!

— Хто це?! Джорджіо?!

— Це племінниця Франчески! — вичавив я, давлячись сміхом.

— Звіть мене просто «Agnellino», — поважно відповіла Сільвія.

— «Agnellino»? Що це? — не зрозуміла ошелешена Дженіфер з ЦУП в Г’юстоні.

— Це «ягнятко» італійською, — сказала Франческа.

— Так! Стоп! Хто це щойно сказав?!

— Я! — сказала Франческа.

— Хто це «я»?! Я зараз точно з глузду з’їду!

— Це я, Франческа!

— Омайґад! А чому «ягнятко»?

— Бо я кучерява, наче вівця! — відповіла Ві.

— Капець. Здуріти можна, які у вас схожі голоси! А скільки тобі років?

— Шість! — поважно сказала Сільвія. — Я трохи молодша за тьотю!

Ми всі валялися з реготу.

На перерві до нас зайшли полковник Вескотт і сержант Сара МакКарті.

— Ви не схожий на командира! — розчаровано заявила Ві.

— Чому? — здивувався Вескотт.

— У командирів сильний голос, і вони говорять отак: «Рівняння на прапор!» — страшним голосом заревіла дівчинка.

— Я так умію! — сказав полковник і гаркнув: — «Струнко, засранці! Рівняння на прапор!»

Нас усіх аж смикнуло з несподіванки.

— Оце інше діло, — похвалила Сільвія. — А ви, правда, вмієте танцювати? — спитала вона в Сари.

Замість відповіді сержант МакКарті закрутила fouetté  [25].

Тепер я точно знаю, як виглядала Франческа в дитинстві.

* * *

— Якщо не зміниш себе — нічого не відбудеться, всі старання підуть прахом! — махнув рукою полковник Вескотт.

Командир розповідав подробиці відрядження в Пуерто-Ріко й сильно нервувався.

— Ми приїхали і спершу взялися організовувати забезпечення продуктами…

— По дві пляшки води й сухарики? — спитав я.

— Джорджіо, хто тобі сказав таку херню? — образився Вескотт.

— Так місцева преса писала…

— «Преса писала»! —