Читати книгу - "Керрі"

сам зробив його в чемберленській металообробній майстерні. Він водив ним, доки засувка на вікні не відіпхнулася. Тоді підняв нижню раму й прослизнув усередину.

Там було темно. Сильніше за все пахли старою фарбою задники драматичного гуртка. Сухорляві тіні підставок і футлярів для інструментів оркестру стояли навколо, наче вартові. В одному кутку було піаніно містера Давнера.

Біллі витяг із сумки ліхтарик, подався до сцени й пройшов крізь червоні оксамитові лаштунки. Спортзал із баскетбольною розміткою й старанно лакованою підлогою виблискував перед ним бурштиновою лагуною. Він посвітив ліхтариком на авансцену перед кулісою. Там примарними крейдяними лініями були позначені на підлозі місця для тронів Короля й Королеви, котрі мали встановити наступного дня. А увесь той п’ятачок мали всипати паперовими квітами… бозна-навіщо.

Він витяг шию й посвітив ліхтариком у темряву вгорі. Над головою перетиналися затінені балки. Ті, що виднілися над танцювальним майданчиком, обгорнули гофрованим папером, але над сценою їх не прикрашали. Ті балки прикривала коротка куліса, і з майданчика їх видно не було. Куліса також приховувала острівець прожекторів, що мали підсвічувати панно з гондолою.

Біллі вимкнув ліхтарик, пройшов до лівого краю авансцени й поліз прибитою до стіни драбиною зі сталевими щаблями. Уміст коричневого пакета, який він для надійності поклав за пазуху, холодно й на диво весело дзенькав у тиші безлюдного спортзалу.

Нагорі драбини була маленька платформа. Тепер, коли він розвернувся до авансцени, куліси над сценою опинилися від нього праворуч, а зал — ліворуч. За лаштунками драмгурток зберігав свій реквізит, частина якого походила ще з 1920-х. Бюст Паллади, що його використовували в якійсь прадавній інсценізації «Ворона» Едґара По, стояв на іржавій матрацній пружині й дивився на Біллі сліпими несфокусованими очима. Прямо вперед бігла над авансценою сталева балка. Знизу на ній були прикріплені прожектори, що мали підсвічувати панно.

Він ступив на балку й легко пішов висотою, не відчуваючи страху, тихенько мугикаючи якусь популярну мелодію. Балку вкривав цілий дюйм пилюки, і Біллі лишав на ній довгі прочовгані сліди. Пройшовши до половини, він опустився на коліна й глянув униз.

Так. З ліхтариком він міг роздивитися наведені крейдою контури просто під собою. Він нечутно просвистів.

(бомби скинуто)

Він хрестиком у пилюці позначив точне місце, а тоді пройшов балкою назад до платформи. Відтепер і аж до Балу ніхто не мав сюди підійматись; прожекторами, що підсвічували панно й авансцену, де мали бути короновані

(ще й як короновані)

Король з Королевою, керували зі щитка позаду сцени. Якби хто глянув угору з того місця, його просто засліпило би прожекторами. Втручання Біллі могли помітити тільки якби хтось заліз по що-небудь нагору. Він вважав, що таке навряд чи станеться. Цей ризик можна було прийняти.

Він розкрив паперовий пакетик і витяг пару гумових рукавичок для миття посуду й натягнув їх, а тоді видобув перший із двох придбаних учора маленьких блоків. Про всяк випадок він прихопив їх у господарській крамниці в Льюїстоні. Тоді взяв у зуби кілька цвяхів, як цигарки, й витяг молоток. Продовжуючи мугикати з повним ротом цвяхів, він акуратно закріпив блок у кутку на фут вище від платформи, а коло нього вкрутив шуруп із провушиною.

Він спустився драбиною, перейшов за сцену й піднявся іншою драбиною, недалеко від вікна, через яке заліз усередину, таким чином опинившись у піддашку — такому собі шкільному горищі для всякої всячини. Тут були й стоси старих випускних альбомів, і поточена міллю спортивна форма, і прадавні підручники, обжовані мишвою.

Повернувшись наліво й посвітивши ліхтариком, він зміг роздивитися блок, який щойно прикріпив. З правого боку його обличчя обдувало прохолодним нічним повітрям із віддушини в стіні. Мугикаючи собі, він витяг другий блок і закріпив його теж.

Він спустився, виліз із вікна, яке відімкнув, і витяг відра зі свинячою кров’ю. Хоч працював уже з півгодини, але кров не подавала й знаку того, що почала танути. Він підібрав відра й поніс їх до вікна, схожий у темряві на фермера, що повертається з ранковим удоєм, висадив відра у вікно, а тоді заліз усередину.

Відра в обох руках допомагали тримати рівновагу, тож іти балкою з ними було легше. Дійшовши до хрестика в пилюці, він поставив відра, глянув ще раз на крейдяні обриси внизу, кивнув і знову пішов до платформи. Він роздумував, чи не протерти відра за останнім підходом — на них були відбитки Кенні, а також Дона і Стіва, — але вирішив, що краще не треба. Нехай трошки здивуються в суботу вранці. Від цієї думки його губи вигнулися.

Останнім предметом у його сумці був моток джутової мотузки. Він пройшов назад до відер і прив’язав обидві ручки зашморгами. Протягнув мотузку спочатку через провушину, тоді через блок, а тоді жбурнув моток через горище до другого блока й протягнув мотузку і через нього. Певно, він би не оцінив того, що в пітьмі цього приміщення, замурзаний і вкритий порохом минулих десятиліть, із клаптями пилу, що сонно літали навколо його розтріпаного, як гніздо ворони, волосся, він скидався на згорбленого, напівбожевільного Руба Ґолдберга[13], що намірився створити кращу мишоловку.

Він поклав моток зайвої мотузки на верхній з поставлених один на одного ящиків, куди можна було дотягтися через вентиляцію, востаннє спустився драбиною й витрусив руки від пилу. Справу було зроблено.

Він визирнув із вікна, тоді проліз крізь нього й зіскочив на землю. Причинив вікно, знову вставив свій інструмент і замкнув засувку наскільки зміг. Тоді подався до машини.

Кріста казала, що в Томмі Росса й тієї корови Вайт були чималі шанси опинитися під його відрами; вона тихенько агітувала за них своїх друзів. Було б добре, якби так і сталося, але для Біллі згодився б і будь-хто інший.

Йому почало здаватися, що було б непогано, якби там стояла сама Кріста.

Він поїхав геть.

Із «Мене звуть Сьюзен Снелл» (стор. 48):

Керрі бачилася з Томмі за день до випускного. Дівчина почекала закінчення одного з його уроків, і він казав, що вона мала справді нещасний вигляд, ніби очікувала, що він криком накаже їй не ходити за ним і не докучати.

Вона сказала, що їй треба буде повернутися додому не пізніше за одинадцяту тридцять, інакше її мама почне непокоїтися. Вона сказала, що не збирається псувати йому вечір і все таке, але непокоїти маму було б несправедливо.

Томмі запропонував після випускного заїхати до «Фруктів Келлі» та випити рутбіру з бургером. Усі інші учні збиралися їхати до Вестовера чи Льюїстона, тож вони будуть