Читати книгу - "Відьмак. Вежа Ластівки"

копачів, відомих як Здиб, Цап і Каміль Ронштеттер. Переконані, що тубус буквально напханий золотом і коштовностями, троє названих копачів поцупили серед ночі безцінний артефакт і втекли з ним до лісу. Там розпалили малесеньке вогнище й сіли навколо.

— Шо чекаєш? — сказав Цап до Здиба. — Відкривай ту руру.

— Кеди не піддається, — поскаржився Цапові Здиб. — Тримається, як шльондрин син!

— То чоботом йо, шльондру трахану! — порадив Каміль Ронштеттер.

Під підбором Здиба застібка безцінної знахідки піддалася, і на землю випало те, що було всередині.

— От же ж шльондра трахана! — крикнув здивований Цап. — Шо воно таке?

Запитання було дурнуватим, бо й на перший погляд було видно, що то аркуші паперу. Тому Здиб, замість відповідати, узяв один аркуш до рук і наблизив до носа. Якийсь час він розглядав знаки, що виглядали так по-чужому.

— Списаний, — ствердив урешті авторитетно. — То літери!

— Літери? — вереснув Каміль Ронштеттер, бліднучи від жаху. — Записані літери? От же ж шльондро!

— Записані — значить чари! — пробелькотів Цап, із переляку вистукуючи зубами. — Літери — значить закляття! Не торкайся того, шльондра його трахана мати! Тим же заразитися можна!

Здиб не дав собі повторювати двічі, кинув аркуш до вогню і нервово витер пальці об штани. Каміль Ронштеттер копняком загнав у вогнище решту паперів — а ну якась дитина здибає те холерство! Потім уся трійця поспішно віддалилася від небезпечного місця.

Безцінна пам’ятка Темних Століть горіла ясним, високим полум’ям. На кілька коротких хвилин століття промовляли тихим шелестом паперу, що чорнішав у вогні. А потім полум’я згасло і шльондрова темінь накрила землю.

Хувенагель Домінік Бомбаст, нар. 1239, збагатився в Еббінзі величезною за обсягом торгівлею й осів у Нільфгарді; шанований попередніми імператорами, під час імператора Яна Кальвейта став венендальським бургграфом і жупником[14], а як нагороду за свої заслуги отримав невойгенське староство. Вірний порадник імператора, Х. поділяв його погляди і брав участь у багатьох публічних справах. Пом. 1301. Також проводив в Еббінґу широку добродійну діяльність, допомагав бідним і немаєтним, закладав сиротинці, шпиталі й опікунські будинки для дітей, вкладав у них чималі суми. Великий прихильник красного мистецтва й спорту, заклав у столиці театр комедії, а також стадіон, обидва отримали його ім’я. Вважається зразком чесності, поштивості й купецької зацності.

Еффенберг і Тальбот. Encyclopaedia Maxima Mundi, том VІІ

Розділ 4

— Прізвище й ім’я свідка?

— Сельборн, Кенна. Чи то, перепрошую, Йоанна.

— Професія?

— Надання різних послуг.

— Свідок надумала жартувати? Свідкові нагадується, що вона стоїть перед імперським трибуналом на процесі про державну зраду! Від показань свідка залежить життя багатьох людей, бо ж кара за зраду — смерть! Свідкові нагадується, що й сама вона стоїть перед трибуналом, принаймні не своєю волею, але доставлена з цитаделі, з місць відбування покарань, і те, чи повернеться вона туди, чи вийде на волю, залежить, між іншим, від признання свідка. Трибунал дозволив собі цю довгу тираду, аби показати свідкові, наскільки не на часі у цій залі фарси й фацетії! Це не лише позбавлено смаку, але загрожує також цілком серйозними наслідками. Свідкові дається півхвилини, щоб обдумати цю справу. Після того трибунал поставить запитання повторно.

— Уже, вельможний суддя.

— Прошу звертатися до нас «високий трибунале». Професія свідка?

— Я чуйна, високий трибунале. Але головним чином на послугах у імперської розвідки чи то…

— Прошу давати відповіді конкретні й короткі. Коли суд забажає ширших показань, то сам про них попросить. Суду відомий факт співпраці свідка із секретними службами Імперії. Утім, прошу пояснити — для протоколу, — що означає визначення «чуйна», яке свідок вжила для визначення свого зайняття.

— Я маю чисту пе-пе-ес, чи то псі першого типу, без можливості пе-ка. Конкретніше можу пояснити так: чую чужі думки, розмовляю на відстані з чародієм, ельфом або іншою чуйною. І переказую думкою накази. Значить, змушую когось, аби зробив він те, що я забажаю. Можу також робити пре-ког, але тільки якщо мене присплять.

— Прошу додати до протоколу, що свідок Йоанна Сельборн є псионічкою, що має здібність до екстрасенсорної перцепції. Є вона телепаткою і телемпаткою, під гіпнозом здатна до прекогніції[15], але не має здібностей до психокінезу. Свідку нагадується, що використання магії і позачуттєвих сил у цій залі суворо заборонене. Продовжуємо допит. Коли, де і за яких обставин свідок зіткнулася зі справою особи, що видає себе за Ціріллу, княжну Цінтри?

— Про те, що вона якась там Цірілла, я довідалася тільки у буцегарні… Чи то у місці відбування покарань, вельможний трибунале. На слідстві. Тоді мені повідомили, що це та сама, яку при мені звали Фалькою або Цінтрійкою. А обставини були такі, що я мушу тепер усі їх викласти — для ясності, ага. Було ж так: зачепив мене у корчмі в Етолії Дакр Сіліфант, отой, що оно тамочки сидить…

— Прошу внести у протокол, що свідок Йоанна Сельборн вказала на звинувачуваного Сіліфанта без опитування її про те. Прошу продовжувати.

— Дакр, вельможний трибунале, вербував ганзу… Чи то збройний загін. Самі круті хлопи та баби… Дуффіцей Кріль, Нератін Чека, Хлоя Штітц, Андрес Віерни, Тіль Ехрад… Усі вони тепер мертві, вельможний трибунале… А з тих, що вижили, більшість тут, ото, під вартою сидять…

— Прошу доповісти докладно, коли мала місце зустріч свідка зі звинувачуваним Сіліфантом.

— Минулого року то було, у місяці серпні, так десь наприкінець, достеменно не пам’ятаю. У кожному разі не у вересні, бо той вересень, ха, добряче він мені у пам’ять запав! Дакр, який десь про мене довідався, сказав, що до ганзи потрібно йому чуйну, таку, що чарів не застрахається, бо доведеться з чарівниками мати справу. Робота, казав, для імператора та Імперії, до того ж платять добряче, а командування над ганзою прийме ніхто інший, як сам Пугач.

— Говорячи «Пугач», свідок має на увазі Стефана Скеллена, імперського коронера?

— Його й маю на увазі, саме так.

— Прошу внести у протокол. Коли й де свідок зіткнулася з коронером Скелленом?

— А вже у вересні, чотирнадцятого, у форті Рокайні. Рокайн, прошу вельможний трибунале, — то прикордонна застава, яка охороняє торговельний шлях з Маехту до Еббінґу, Ґесо й Метінни. Саме туди привів нашу ганзу