Читати книгу - "Відьмак. Вежа Ластівки"

Дакр Сіліфант, у п’ятнадцятеро коней. Тож усіх нас разом було двадцятеро і двоє, бо решта вже у Рокайні готовими стояли, під командуванням Оля Гарсгайма й Берта Брігдена.

* * *

Дерев’яна підлога задудоніла під важкезними чоботами, забряжчали остроги, задзвонили металеві пряжки.

— Вітання, пане Стефане!

Пугач не тільки не підвівся, а навіть ніг зі столу не зняв. Махнув тільки рукою, жестом надто вже великопанським.

— Нарешті, — сказав уїдливо. — Довго ж ти змусив себе чекати, Сіліфанте.

— Довго? — засміявся Дакр Сіліфант. — Оце так! Дали ви мені, пане Стефане, чотири тижні часу, аби я скликав і привів до вас більше дюжини найкращих молодців, яких Імперія з навколишніми землями породила. Аби привів я вам таку ганзу, зібрати яку й за рік зась! А я за двадцять два дні впорався. Похвалити б варто, га?

— Давай утримаємося від похвали, — сказав холодно Скеллен, — до часу, як я оту твою ганзу огляну.

— Та хоча б і зараз. Ото мої, а зараз і ваші, пане Стефане, підручні: Нератін Чека й Дуффіцей Кріль.

— Вітаю радо, вітаю. — Пугач нарешті підвівся, підвелися також і його ад’ютанти. — Познайомтеся, панове… Берт Брігден, Оль Гарсгайм…

— Ми добре знайомі. — Дакр Сіліфант міцно потиснув правицю Оля Гарсгайма. — Ми під старим Брайбантом повстання у Назаїрі придушували. Весело ж було, га, Олє? Ех, весело! Коні вище пут у крові ходили! А пан Брігден, якщо не помиляюся, з Гемерри? З Миротворців? Хе, то ж у загоні будуть знайомці! Кількох Миротворців я там маю.

— Не терпиться вже й побачити, — втрутився Пугач. — Можемо йти?

— Хвилиночку, — сказав Дакр. — Нератіне, йди й постав братство у стрій, аби показно перед вашмосцем коронером виглядали.

— Оте Нератін Чека — то він чи вона? — примружився Пугач, дивлячись услід офіцеру, що оце вийшов. — То жінка чи чоловік?

— Пане Скеллене. — Дакр Сіліфант відкашлявся, але коли почав говорити, то голос мав упевнений, а погляд — холодний. — Точно я того не відаю. Як на перший погляд, то чоловік, але певності я не маю. Що ж до того, який Нератін Чека офіцер, тут певність у мене є. Те, про що ви оце запитали, мало б значення, якби я мав намір руку й серце йому пропонувати. А я ж такого наміру не маю. І ви, здається мені, також.

— Маєш рацію, — визнав після короткого роздуму Скеллен. — Нема про що говорити. Ходімо дивитися на твою шайку, Сіліфанте.

Нератін Чека, особа непевної статі, часу не гаяв. Коли Скеллен і офіцери вийшли на подвір’я форту, загін стояв у парадному строю, вирівнявши лінію так, аби жодна кінська голова не виступала більше ніж на п’ядь. Пугач відкашлявся, задоволений. Непогана банда, подумав. Ех, якби не ота політика, зізвати б отаке гуляйполе й піти на прикордонні землі, грабувати, ґвалтувати, вбивати й палити… Знову б людина себе молодою відчула… Ех, якби не ота політика!

— Ну і як воно, пане Стефане? — запитав Дакр Сіліфант, рум’яний від прихованого піднесення. — Як оціните їх, парадних когутиків моїх?

Пугач обводив поглядом від обличчя до обличчя, від фігури до фігури. Деяких він знав особисто — краще чи гірше. Інших, кого впізнавав, знав за розповідями. По репутаціях.

Тіль Ехрад, світловолосий ельф, розвідник геммерських Миротворців. Ріспат Ля Пуент, вахмістр того самого загону. І ще один геммерець — Кипріан Фріпп Молодший. Скеллен був присутній при страті Старшого. Обидва брати славилися садистськими схильностями.

Далі, вільно розсівшись у сідлі плямистої кобили, — Хлоя Штітц, злодійка, яку часом наймали та використовували таємні служби. Пугач швиденько відвів погляд від її нахабних очей і наглючої посмішки.

Андрес Віерни, нордлінг із Реданії, зарізяка. Стігвард, пірат, ренегат зі Скелліге. Деде Варгас, диявол його зна звідки, професійний вбивця. Кабернік Турент, убивця-аматор.

Й інші. Подібні. Всі вони є подібними, подумав Скеллен. Братство, конфратерія, де після вбивства перших п’ятьох людей усі стають схожими. Схожі рухи, схожі жести, схожа манера говоріння, поведінки, схожий одяг.

Схожі очі. Безпристрасні й холодні, пласкі й нерухомі, наче очі змій, чиїх виразів ніщо, навіть найпотворніша жорстокість, не в змозі вже змінити.

— І як? Пане Стефане?

— Непогано. Непогана ганза, Сіліфанте.

Дакр іще сильніше зарум’янився, віддав честь по-геммерськи — кулаком, прикладеним до ковпака.

— Я особливо просив, — нагадав Скеллен, — кількох таких, кому знайома магія. Хто не злякається ані магії, ані чарівників.

— Я про це пам’ятав. Ось Тіль Ехрад! А крім нього, оно, ота висока панна на славній каштанці, поряд із Хлоєю Штітц.

— Пізніше приведи її до мене.

Пугач сперся на балюстраду, стукнув об неї окутим руків’ям нагайки.

— Вітаю, компаніє!

— Вітаємо, пане коронере!

— Багато хто з вас, — почав Скеллен, коли замовкло відлуння хорового рику банди, — вже працював зі мною, знає мене й мої вимоги. Хай вони пояснять отим, хто мене не знає, чого я очікую від підлеглих і чого у підлеглих не сприймаю. То ж і я не стану дарма язицюрою чесати. Уже сьогодні дехто з вас отримає завдання і завтра на світанку вирушить їх виконувати. На територію Еббінґу. Нагадую, що Еббінґ формально є королівством автономним і ми формально не маємо там жодної юрисдикції, тож наказую діяти розважливо й обережно. Ви залишаєтеся на імперській службі, але я забороняю про те теревенити, вихвалятися і нахабно ставитися до місцевої влади. Наказую поводитися так, аби не привертати до себе уваги. Зрозуміло?

— Так точно, пане коронере!

— Тут, у Рокайні, ви гості й маєте поводитися як гості. Я забороняю залишати надані вам казарми без особливої потреби. Забороняю контактувати з гарнізоном форту. Загалом офіцери щось вигадають, аби ви не бісилися від нудьги. Пане Гарсгайме, пане Брігдене, прошу розмістити загін!

* * *

— Я ледь з кобили встигла зсісти, високий трибунале, як Дакр мене — цоп за рукав. Пан Скеллен, каже до мене, із тобою порозмовляти хоче, Кенна. Що було робити. Йдемо. Пугач за столом сидить, ноги на стіл закинув, нагайкою себе по халявах постукує. І просто з мосту до мене: чи я та Йоанна Сельборн, яка вплутана у зникнення корабля «Зоря Півдня». Я йму на те: нічого, кажу, не доведено. Він сміється. «Люблю, — каже, — таких, що їм нічого довести не можна». Тоді запитав, чи талант пе-пе-ес, значиться, чуйності,