Читати книгу - "Ірка Хортиця приймає виклик"

— Перекинувся, перекинувся! Це він! Ми знайшли його! — заверещало, заскреготало з усіх боків, і тієї ж миті спалахнула безліч мертвотно-білих світлячків.

Люди нажахано закричали. Увесь довколишній простір заполонили тоненькі, наче соломинки, крихітні тварючки з веретенцями в довгих пальцях. Істоти снували по підлозі, скільки око сягало. Чіпляючись гострими кінчиками веретенець, вони щільно, неначе мошкара, висіли на стінах і падали зі стелі на голови своїм одноплемінникам. Їхні гнучкі тільця перепліталися, довгі пальці зловісно ворушилися, а кінчики веретен загрозливо стриміли.

— Джокери! — побілівшими від страху губами прошепотіла Ірка. — Карти попереджали!

— Це не джокери, — пробелькотіла Тетянка. — Це нічки! Але ж вони… Я про них читала, нічки зовсім не агресивні! Вони живуть у селах, а ночами роблять різну дрібну шкоду по хатах!

— Ну й сиділи б у своїх селах, чого вони в місто приперлися? — нервово роззираючись навсібіч, сказав Богдан.

— Хазяїн велів! — заскреготали тварючки. — Хазяїн звелів — нічки прийшли, нічки знайшли, нічки зловлять! Хазяїн буде задоволений! — І, зареготавши своїм скреготливим сміхом, нічки всі разом накинулись на Ментівського Вовкулаку.

Тисячі ниток злетіли з веретенець, намагаючись обплутати вовка. Перевертень стрибнув, ухилився, нитки ковзнули по шкірі, а гігантські щелепи клацнули…

Величезний вовк підвів голову, з його пащеки звисало близько десятка тоненьких тварючок… Але тієї ж миті нічки махнули веретенами, і нитки обплутали вовкові лапу. Веретенця закружляли, задзижчали, замотуючи бранця в щільний кокон. Вовкулака почав був пручатися…

— Ви що робите, гади?! — знайшовши нарешті кинджал, кинувся на допомогу Богдан, намагаючись розрізати клубок, що обплутав вовка. І враз напоровся на сотню гострих веретенець.

— Богдане!!! — відчайдушно закричала Тетянка.

Тіло хлопчака миттю вкрилося безліччю дрібних кривавих цяток, футболка з білої обернулася на червону. Хлопчак відскочив убік. А вовкулака був уже весь заплутаний у кокон, виднілася тільки його лобата голова. Прозора нитка заарканила навіть вовчі щелепи, якими він не переставав відчайдушно клацати. Одна з нічок стрибнула бранцеві між вуха — перевертень міг лише хитати головою й грізно гарчати зв’язаною пащекою. Довгі гнучкі пальці схопили вовка за шерсть, смикнули — вовкулака завив від болю — і піднесли видертий жмут до злої маленької мордочки.

— Та він сивий! Він старий! — розчаровано мовив рипучий голосок. — Не він, не він! Шукайте! — І довгий палець тицьнув на застиглу групку людей. — Де молодий, де?

— Зараз вам буде молодий! — дружно гаркнула шістка перевертнів і кинулася на допомогу своєму командирові. Дволезовий кинджал було знову вихоплено з Богданових рук…

— Зупиніться! Їм тільки цього й треба! — закричала Ірка.

Але вовкулаки її не слухали. Вони один за одним перелітали через клинок. Настовбурчивши шерсть, молоді вовки грудьми врубилися в рухливий клубок нічних створінь.

Юрба нічок розсипалася перед ними, як колосся на полі, й миттю щільно зімкнулася. Нитки веретен знову злетіли в повітря.

— І-і-ех! — крутнувши кинджал, наче бумеранг, Богдан запустив його в повітря.

Нитяні аркани луснули, зустрівшися з гострою сталлю.

— Ти навіщо викинув кинджал, недоумку?!! — закричала Тетянка.

Ще раз крутнувшись у повітрі, роздвоєний клинок упав на голови нічкам. Там, де холодне залізо торкнулося нічних створінь, вони попадали замертво, наче зрізане колосся. Але решта відразу ж накинули на кинджал петлі й відтягли його геть, подалі від Богдана.

Нічки розділилися. Одні хутко закрутили своїми веретенцями, і нові нитки миттю почали обплутувати перевертнів, зв’язувати їм лапи. А інші подалися до людей. Сила-силенна істоток підступала все ближче й ближче…

— Де, де, де? Де він? — монотонно бубоніли нічки. — Хто з вас він?

— Хто, хто вам потрібен?!! — у розпачі бризкаючи слиною, заверещав компаньйон: — Скажіть, поясніть, я вам усіх знайду!!! Тільки не чіпайте мене!!!

— Ек! — кулак Іващенка впав зраднику на потилицю. Компаньйон закотив очі й гепнувся під ноги атакуючим нічкам. — Сто разів попереджав: ти в переговорах участі не береш! І тебе це так само стосується! — Бізнесмен люто зиркнув на свого племінника.

— А що я, я мовчу! — зовсім незворушно відповів Серьога. На його губах вигравала якась дивна посмішка; нічок, що метушилися довкола, він розглядав із якоюсь мрійливою цікавістю. — Чого мені з власним глюком розмовляти? Мене ж глючить, правда? Хлопці в общазі давно обіцяли дати травки курнути…

— Я тобі курну! — гаркнув Іващенко.

Ціла хмара нічних створінь, насуваючись, перекотилася через непритомне тіло компаньйона й підступила ще ближче. Пальці-макаронини, огидно заворушившись, потяглися до людей. Із жахом відчуваючи, що зараз ці пальці доторкнуться до неї, Ірка заверещала й хвицнула ногою найближчу тварючку. Одну нічку відкинуло вбік, але решта не зупинилася.

— Запальничка, дайте запальничку! — вчепилася Тетянка в рукав Іващенка.

Бізнесмен вихопив із кишені позолочену запальничку. Відьмочка клацнула коліщам і закричала:

— Сонечко-Сварог, злим тіням поріг! Вогонь-Сварожич, поможи, злі тенета розв’яжи!

Вогник видовжився, зробився тоншим, обернувшись на вогняний батіг. Гнучкий удар хльоснув по нічках. Передову шеренгу змело, а на її місці лишилася довга чорна смуга золи. Запахло горілою соломою.

Вогняний хлист знову просвистів у повітрі, розсікаючи юрбу нічок навпіл. Молодий вовкулака смикнувся, звільняючись із полону, його пащека клацнула, залишаючи дірку в густій хмарі нічних тварюк.

— Що це за замовляння?! І чому я його не знаю?! — водночас радіючи й трохи заздрячи крикнула Ірка.

— А ти не покладайся тільки на бабусин зошит! З літературкою працюй! — сміливо гукнула Тетянка, хльоскаючи вогнем на всі боки.

Нитки, що злітали з веретен, спалахували й осипалися попелом. Тоненькі тіла ламалися навпіл. Стовпище нічних тварючок уже не здавалося нескінченним. Їх ставало все менше й менше!

Нічки відступили, залишивши наполовину сплутаних вовкулаків. Молоді вовки борсалися на підлозі, звільняючись з їхніх ниток. Ось звівся перший, другий, третій… Вони загарчали, оголюючи грізні ікла…

— Хазяїн розсердиться! — почулось із юрмища. — Він потрібен хазяїну! Хапайте перевертнів! Він десь тут!

Нова армада нічок посипалась на вовків зі стін і стелі, ховаючи їх під собою. Вогняний батіг різонув згори… І в ніс ударив огидний запах горілих ниток. Швидко закрутивши своїми веретенцями, нічки кидали нитки назустріч вогню. Густе, немов зарості підводних рослин, павутиння зависло між людьми й полоненими вовкулаками. Вогненний батіг пропалював заслін, але він усе одно ставав дедалі щільнішим. Полум’я вже спалювало самі лише нитки, нездатні пробитися крізь них до нічних тварин. Павутиння колихнулось назустріч, витісняючи п’ятьох уцілілих людей геть із коридору. А за заслоном лунало відчайдушне гарчання — вовкулаки все ще боролися… Нарешті вовче гарчання почало стихати.

Павутиння з тонких блискучих ниток щільнішало, ставало все товщим і товщим. І ось воно рвучко кинулось назустріч вогню. Край павутиння хльоснув по людях. Іващенка, Серьогу й дітлахів викинуло з коридору в хол! Вони покотились по