Читати книгу - "Пароль «Dum Spiro…»"

пісні, — я прийти до тебе не можу. Іду в ніч, у морок. Не виглядай мене у вікно. Не шукай мене в імлі. Я піду сьогодні в ліс. Я не можу більше сидіти. Там чекає мене товариство лісове». Так співав Метек.

Я слухав, а в пам'яті знову спливала розповідь Валерії, її схвильований голос, її рухи. Валерія говорила про місто, як говорять про живу людину. Про дуже рідну й близьку людину, якій загрожує смертельна небезпека.

Краків… Місто, яке було раніше тільки об'єктом, хай навіть важливим, але об'єктом, до того ж пов'язаним зі спогадами про Монтелюпиху, — тепер, з розповідей Валерії, поставало в своїй трагічній величі й красі.

Немов очима Валерії глянув я на вулиці й площі. Там пройшло її дитинство, там багато моїх польських друзів зустріло свою бойову молодість.

Вийшов із землянки. На повні груди вдихнув морозне гірське повітря. Ніч була місячна. Зелені зорі стигли над Бескидами. Внизу спалахували поодинокі вогники. Напружено вдивляюся в ніч, туди, де має бути Краків. Намагаюся вгадати його обриси. Вгадую і пригадую… Пригадую, яким він мені відкрився того чудового ранку, коли я прокинувся в кущах бузку (збудило мене сонце) і вийшов з-за монастирської огорожі.

Як потім я уточнив по карті, то був Бєлянський монастир, розташований на пагорбі лівого берега Вісли, в п'яти-шести кілометрах від Кракова.

Багато світанків зустрічав я потім у дорозі, в горах, у лісі, в чистому полі, але такий, як тоді, рідко випадав на мою долю. Серпневе повітря чисте і прозоре. Ні пострілів, ні пожеж. Ніщо не нагадує про війну. Мирна тиша. Місто лежало внизу, мов на долоні. Червона черепиця дахів палала на сонці. Чітко вирізнявся в зеленому обрамленні бульварів старий Краків: масив готичного Маріацького костьолу, могутня громада Сукенніц, стрімка ратуша, стрільчасті дахи знаменитого

Ягеллонського університету, величезна квадратна базарна площа, від якої відходили в різні боки прямі широкі вулиці з поперечними провулками і кільцевою магістраллю. Кафедральний собор і королівський замок на Вавельському пагорбі велично височіли над містом і Віслою.

Все це тоді зафіксувалося в пам'яті миттєво, підсвідомо, немов на негативній плівці. Та от розповідь Валерії, її тривога подіяли як проявник. І місто — таке, яким я побачив його з Бєлянського пагорба, — ожило, увійшло в моє серце.

Яка оманлива тиша на війні… Можливо, ось у таку спокійну місячну ніч з містом станеться те, що сталося З Києвом, Варшавою, з багатьма містами за цю війну.

Потрібні були віки, сотні тисяч, мільйони рук, труд І піт народу, геній зодчого, щоб звелося над Віслою це неповторне місто. І достатньо кількох днів, годин, навіть хвилин, злої волі якогось фюрера і сліпої запопадливості злочинних виконавців, щоб усе перетворилося на руїни.

Так може статись…

Але так не повинно бути!

ВРЯТУВАТИ МІСТО!

Тривожний здогад польських друзів підтвердився новими повідомленнями Правдивого і Блискавки. Ще з серпня планомірно готувалося знищення Кракова.

Нав'язати наступаючим частинам Червоної Армії вуличні бої, заманити їх у місто, начинене сотнями тонн амоналу, і підірвати його — такий був план гітлерівського командування.

Центр просив повідомити про характер і систему ворожих укріплень Кракова. Відчувалося: великі події назрівають.

Прийшов Гроза. Розповідає, що досить дивно поводить себе генерал-губернатор Польщі Ганс Франк.

— Надто підозріло заграє кат зі своїми жертвами. Стара політика батога і пряника. Вистава-фарс: «Кіт і миші». З одного боку посилюються репресії, на вулицях хапають людей, кидають у тюрми, трудові табори. З іншого — прийоми у Вавельському королівському замку. Вперше демонстративно запрошуються поляки — представники місцевої адміністрації та інтелігенції. Франк виступає на цих прийомах у ролі батька-благодійника, захисника польського народу, закликає поляків подавати всіляку допомогу «нещасним» біженцям із спаленої Варшави, залякує «більшовицькою навалою» та обіцяє відстояти європейське древнє місто від «диких орд Сходу».

На підтвердження цього Олексій розгортає краківські газети. «Гонєц Краковскі» широко висвітлює прийоми в резиденції генерал-губернатора, його промови, заклики, залякування, заклинання.

Ми з Олексієм дійшли того ж висновку, що й наші польські товариші: Франк і його адміністрація, крім інших цілей, намагаються приспати пильність місцевого населення, до останньої хвилини приховуючи в суворій таємниці план знищення міста.

Як врятувати Краків?

Вся надія на могутній, точний і навальний удар наших військ, який би виключив виснажливі, небезпечні для міста вуличні бої. Але для цього треба знати — і знати точно — всі вразливі ділянки оборони, роздобути детальний план замінування міста.

Гроза повернувся в Краків.

Незабаром звідти прийшло нове повідомлення:

«D. S.» Противник продовжує укріплювати Краків. Замуровано вікна першого поверху головпоштамту. В інших вікнах — амбразури… Роботи по укріпленню ведуться вдень і вночі».

Згодом ми радирували в Центр:

«Павлову. П'яний німецький офіцер проговорився: Краків, у квадраті вулиця Смоча — Вісла побудовано невеликий злітний майданчик, з якого на випадок небезпеки евакуюватиметься командний склад».

Майданчик, як ми згодом з'ясували, призначався для генерал-губернатора та його камарильї.

Радіограма з штабу фронту:

«З'ясуйте точну чисельність військ і нумерацію частин у Кракові. Повідомляйте про кожну нову частину, яка прибуває в місто. Точно встановіть розташування артпозиції, танків, піхоти, всі заходи противника по обороні краківського району. Дані — блискавкою. Павлов».

«Всі заходи по обороні…» Знову й знову переглядаю останні донесення.

«D. S.» У Кракові, на Гердерштрасе, 11, розквартирований особовий склад першої ескадрильї 77 ескадри бомбардувальників — близько двохсот чоловік. Аеродром ескадрильї в Раковіце. Штаб восьмого льотного корпусу у Вітковіце».

Гроза підтвердив наші попередні дані про будівництво дотів у районі електростанції. Отман уточнив: гарнізон міста — три дивізії.

Від Павлова щодня йшли радіограми. Центр чутливо реагував на діяльність групи.

«Ваші дані, зауважувалося в одній з радіограм, надзвичайно важливі. Всіма силами зосередьте увагу на оборонних обводах Кракова та інженерних спорудах вздовж лівого берега Вісли».

Все зводилося тепер до одного — головного для нас завдання: потрібна цілісна карта оборони Кракова. Її н нас не було.

Записка від Грози: «Інженерна частина укріпрайону дислокується в селі Рацеховіце. Командує нею генерал-майор».

Генерал-майор… Йому-то, напевне, відомий якщо не весь план, то в усякому разі частина плану укріпрайону. А що, коли…

Я — до Гардого, командира польського партизанського загону. Йому мій план спершу видався фантастичним. Однак обіцяв допомогти.

З польським зв'язковим Метеком пішов Митя-Циган. Третього дня повернувся, доповів обстановку. В Рацеховіцах повно німців. За селом у лісі — танкова частина. «Наш» генерал-майор уже з місяць живе в будинку однієї польсько-української сім'ї. Господиня родом з Тернополя. Рідну