Читати книгу - "Гра в паралельне читання"

хотілося. З віком починаєш розуміти, що несподівані ривки і перебудови виснажують. І хоч сьогоднішнє буття на два фронти не могло вважатися надто гармонійним та врівноваженим, але він до цього звик і, в принципі, його все влаштовувало. Істерик, претензій та непідйомних вимог із боку коханки, про які розповідали вчора в бані хлопці, у його житті не існувало. То й добре. Дорослі розумні люди. Кожен вільний у своєму виборі. Значить, зараз так. Колись буде інакше – то буде інакше.

За цими міркуваннями він відкрив текстовий документ і почав читати нове оповідання, зауваживши, що сьогодні знову випало коротеньке.

О, жінки!

Невеличка кав’ярня, оформлена в дусі сімдесятих. Уже не обід, але ще не вечір. За столиком навпроти один одного п’ють каву та розмовляють чоловік і жінка. Між їхніми чашками лежать дві цукерки, які вони, дотримуючись власної смішної традиції, принесли одне одному. Це «Корівка» для нього та шоколадна «медалька» в жовтій фользі для неї. Кав’ярня симпатична, грає музика, обслуговування бездоганне. За невеличким сусіднім столиком майже плече в плече сидять четверо – дві жінки та двоє чоловіків. Вони п’ють шампанське, жваво розмовляють, сміються.

Посьорбуючи каву, жінка поглядає на компанію за спиною свого приятеля. Він у той же час бачить інший столик, за яким один чоловік та дві дами. Ця компанія замовила їжу, і невдовзі їм принесли дві порції дерунів зі сметаною для дам і шашлик із салатом для чоловіка. До всього подали також три склянки соку з трубочками.

За кожним столиком тече своє життя. «Кавова» жінка бачить, як поступово червоніють щоки в компанії навпроти, жести стають активнішими, сміх голоснішим, пози вільнішими. Вона розуміє – це прелюдія, і навіть коли ні про що таке не йдеться, то в очах читається готовність обох пар до продовження. «Кавова» жінка інколи позирає на годинник – має на сьогодні ще інші плани. Цукерки лежать на столику. Їх заберуть із собою як сувеніри і з’їдять удома. Чоловік замовляє ще по чашечці кави – вони такі маленькі…

«Кавовий» чоловік помічає, що одна з дам у компанії в полі його зору явно нудиться. Друга, мабуть, дружина «шашликового» чоловіка, молодого та гарного, їсть, весело розмовляє. А ось перша байдуже колупається в тарілці, мовчки роздивляється навколо, слідкує за пересуваннями офіціантів. Зрештою, її порція переміщується в тарілку до «шашликового» чоловіка. Не пропадати ж добру!

«Мабуть, у них хороші стосунки. В усіх трьох», – думає «кавовий» чоловік, не перериваючи бесіди зі своєю «кавовою» дамою. Кілька разів він помічає, що сусідка, нудьгуючи, не без цікавості позирає на нього з-за спини його супутниці.

«Кавова» дама ковток за ковтком поволі спустошує чашечку. Вона бачить, як дві «шампанські» пари розраховуються і, сміючись, підводяться з-за столика. Один із чоловіків кладе руку на талію своїй дамі, потім допомагає їй одягнути плащ. Усі четверо виходять на вулицю і ловлять таксі. Офіціант прибирає на їхньому столику і ретирується за барну стійку. Грає музика. Челентано заворожує відвідувачів своїм сексуальним голосом. «Кавова» жінка знову дивиться на годинник, перепрошує і йде «попудрити носик».

Через п’ять секунд після її зникнення дама, яка нудилася неподалік, залишає своє місце і прямує до «кавового» чоловіка. Її компанія слідкує за нею. Дама підходить досить близько до столу, оглядає його, потім «кавового» чоловіка, здивованого такою несподіваною активністю. Раптом вона починає повільно похитувати стегнами в такт музиці, не зводячи очей із «кавового» чоловіка. Піднімає руки, виробляючи ними витончено-східні рухи, з дивовижною гра цією обертається навколо себе. «Кавовий» чоловік здивовано і заворожено дивиться на цей танець. Дама зупиняється, дивиться в очі чоловіку, простягає руку і… зі столика зникають обидві цукерки. «Кавовий» чоловік усміхається і не заперечує, розуміючи, що за задоволення треба платити.

– Катю! Як тобі не соромно?! – з-за сусіднього столика підводиться «шашликовий» чоловік, легко підхоплює даму на руки і знову садовить на стілець допивати сік. – Вибачте! Така ласунка! Це ж треба, розгледіла! Вдома ми від неї цукерки ховаємо, – промовляє чоловік, розводячи руками.

– Що ви, що ви! – сміється «кавовий» чоловік. – Вона чесно заробила! Я давно не бачив таких чарівних танців!

Повертається «кавова» жінка і не розуміє причини пожвавлення між обома столиками.

– Ти таке пропустила! – всміхаючись, говорить їй «кавовий» чоловік. – Але якщо маєш цукерки, то ще не все втрачено.

– Цукерок більше немає, – знизує плечима «кавова» жінка, з усмішкою помітивши, як золота «медалька» зникає в кишені сусідчиної сукні.

«Кавова» пара розраховується, одягається і виходить, усміхнено попрощавшись із сусіднім столиком та офіціантами. «Кавовий» чоловік озирається у дверях – маленька сорока задоволено метляє ніжками на стільці, тримаючи за щокою «Корівку», а в руці – «медальку», і махає йому вільною рукою.

А в кутку кав’ярні за столиком, закинувши ногу на ногу, сидить іще одна «кавова» жінка, чимось подібна до першої. Вона спостерігає за тим, що відбувається, присьорбує свою каву, тримає на коліні альбом і малює те, що бачить. Життя стікає з кінчика її олівця і перетворюється на серію картинок.

Віталій водив поглядом по монітору, ніби на кожному рядку розрізав лезом екран. Серце його знову калатало. Забракло повітря, і він, запустивши чотири пальці за вузол краватки, потягнув її униз, потім посмикав комір сорочки і зрештою розстібнув верхній ґудзик.

3

П’ятниця видалася метушливою – спочатку Жанна писала звіт, потім усно викладала свої висновки директору, поки головний інженер був зайнятий з іноземцями. В обід у конторі їли домашні пироги та пили шампанське за здоров’я онука кадровички. Жанна долучилася до столу з вином та фруктами – «закрила відрядже ння». Після обіду взяла участь в обговоренні виробничих питань із головним інженером, німцями та поляком і тепер мріяла сховатися від людей у своєму номері та просидіти там у тиші аж до самого потяга. Згадала, що треба б іще побачити Віру та попрощатися, і бажано не побачити Андрія і не прощатися. Тому що ні до чого це все. Було й загуло.

На щастя, п’ятниця на заводі – короткий день: після сімнадцятої цехи ще працювали, а кабінети миттєво порожніли.

За п’ять метрів до автобусної зупинки Жанна несподівано побачила в сутінках сіру «Волгу» з увімкненими габаритами. У метушні цього дня вона на таке продовження не розраховувала. Хотіла пройти повз машину, але вже розуміла, що цим не скінчиться – вікно передніх дверцят із боку тротуару було опущене.

– Поїхали кататися? – прозвучав звідти голос Андрія.

– Мені на потяг сьогодні, – відповіла Жанна, ще