Читати книгу - "Том 10"

півтора місяці я жила в Євпаторії і вже починала робитись на людей похожа, але за два тижні до кінця сезону заслабла на тиф і, ледве що встала після нього, виїхала з Євпаторії, та вже, боячись поворітного тифу, не засувалась далі в Крим, а присунулась трохи ближче до нашої сторони — власне, опинилась у Бессарабії, де сиджу тепёр над лиманом дністровим, їм виноград і ніби поправляюсь. От і ціла справа. Звичайно, що після такого випадку мені з ногою зле, але не настільки, як я думала, що буде, та взагалі се був тиф не тяжкий, хоч то для мене досить і такого. Ваш лист я одержала якраз під час тії слабості, листа ледве прочитала, а газети могла прочитати аж в тиждень пізніше, хоч і як була на їх цікава. Прикро мені, що бачу в Вас в листах завжди такий песимістичний настрій; запевне, він походить від стану речей, що навколо Вас діються, але тим гірше. Погано теж, що матеріальний стан Ваших справ такий непевний, але сподіваюсь, що помалу все направиться, бо ще таки на світі не сама «капуста головата» зосталася. Трапилось мені остатніми часи бачити «Правду» (от чудо!), і навіть мене здивувало, яка вона тепер водяна стала, наче те молоко, що то продають по великих містах. Читала я там речі галицьких послів, та навіть мені їх шкода стало, що вони, бідні, мусять тепера звиватися, поставивши самі себе в таке фальшиве положення; а та безталанна «Правда» ще й мусить утішатися ними та хвалити їх! Невже оце так буде калататися далі через цілих шість літ? Шкода, що нігде не можу бачити «Діла», а то б іще краще роздивилася на вашу цілу трагікомедію, хоч вона і не так-то весела, а все ж цікава. «Народ» потроху здобуває собі симпатії таких людей, що я й не надіялася від них такої метаморфози, ну, та в сих справах багато значить ще й жива мова, бо самою літературою часом не багато врадиш. Але єсть і тут такі люди, що якби могли, то видали б куренду проти вас,— бачте, однії цензури для нас мало, бо ми часто буваємо plus royalistes, que їв roi *, се навіть здавна так ведеться в порядних народів. Тепер же маю причини думати, що «страх иудей-ский» ще гірше опанує капусту головату всяку та лицарів телячого ордену, вони-бо сподіваються, що можуть від нечистої сили у печі замазатись, та, здається, даремна надія. Та нехай вони собі тямляться!.. А що вже мені такий стан речей обрид! По-моєму так: або жити, або вже вмирати, аби тільки не тремтіти та не скніти отак ціле життя. Даремне Ви думаєте, що мені тільки й журби, тільки й думки, що моє здоров’я, чи то пак слабість,— якби було так, то ще б жадної біди не було, не було б про що й говорити. Тим часом, поки я слаба, то Ви будьте здорові!

J1. Косач

Моя адреса: г. Аккерман, Бессарабской губ., селение Шаба. Елизаветв Ивановнв Тардан для передачі мені.

(Тута пробуду до 8 (20) вересня) .

58. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

31 серпня 1891 р. Шабо 19 августэ

Люба мамочко!

Одержала я від тебе лист із Одеси, а більше ще ніяких не мала, врешті, сподіваюсь хутко одержати. Спішуся тепер написати сей лист, щоб його одправили з Одеси. Тепер у мене пані Комарова з Маргаритою і сьогодні хотять їхати додому. Вони приїхали до мене сюди в п’ятницю, хотіла б я, щоб Маргарита зосталась тут, але їй завтра починаються музикальні заняття і конче треба бути в Одесі. Приїздив з ними до мене Лисенко, але він виїхав учора, бо спішився на якийсь там раут. Вони мені купили цитру за 7 p., а тії 3, що зостались, я б хотіла обернути на ноти, та от тільки, що у мене тепер грошей обмаль, а я б хотіла пробути з сими до кінця місяця, то, може, й не купуватиму нот — обійдуся. Сказала мені пані Комарова, що тепер тут, у Шабі, живе Галин з жінкою, і обіцяла дістати їхню достотну адресу, щоб я могла їх тута одшукати, бо я таки хотіла б їх знайти. Ну, живу я собі, як і перше, тільки що винограду рожевого починаю пожирати страшну силу, бо він їсться так само «споро», як насіння з соняшників. Купатись залишила ходити, бо тутешне купання, а надто ходьба до лиману дуже поганий вплив мають на мою ногу, отже я думаю або дуже рідко, або й зовсім не ходити купатись. Уліт поки що не пишу, теж ради сеї капосної ноги, аби вже її не розтроюджувати, сидячи при столі; тільки й роботи, що читаю та вишиваю. Врешті, маюся добре і так, як нігде не ходжу, то нога не болить. Волосся вже зачинає стриміти, як на їжакові, і все пробивається через чадру, котрої, однак, ще не скидаю. Шкода мені, що нікому тут мені апарата надівати, а то все ж таки могла б десь далі ходити часом. Але вже що там! Мені тут вже менше, ніж три тижні зосталося жити, то вже можна їх і пересидіти, до того ж тут знов зробилась така спекота, як серед іюля, так що й не хочеться нікуди з саду вилазити. Певне, до мене хутко приїде Люба з ким-небудь, бо вона страшенно хотіла їхати тепер в Шабу, та її не взяли, але тепер пані Комарова казала, що як знайдеться хто в компанію їй, то вона приїде. Маргарита знов дуже «страдала» на морі. Чи не приїде часом Пуцик мене звідси забирати? А то було б добре. Чи ти ще застала Мишу вдома? Взагалі пиши мені довгі листи, як там ваше zdrowie а надто powodzenie 33.

Чи не отримували яких цікавих листів? Як папин пе-ревод в Ковель? Як твої уліти? Etc., etc., etc. Все хочу знати. Бувай здорова, моя люба, дорога мамочко! Усіх пуциків поцілуй за мене.

Твоя Леся

59. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА

З вересня 1891 р. Шабо 22 августа

Любий дядьку!

Либонь, судилось нашим листам ганятись по світі скрізь, бо Ваш лист від 15/3 дійшов до мене тільки вчора. Простіть, що не в той же день одписую, але ж то все одно ні на що не придалося,