Читати книгу - "Джейн Ейр"

мене до свого крісла, всадовила, потім почала розмотувати на мені шаль та розв'язувати стрічки капелюшка. Я її просила не завдавати собі клопоту.

— Який же це клопіт! Он ваші ручки зовсім заклякли від холоду. Лі, мерщій приготуйте гарячого ґроґу та зробіть кілька сендвічів — ось вам ключі від комори. І з цими словами вона витягла з кишені й передала служниці чималу в'язку ключів.

— Та підсувайтеся ближче до вогню, — припрошувала вона. — Ви, мабуть, привезли з собою й багаж, моя люба?

— Так, пані.

— Зараз я скажу, щоб його віднесли до вашої кімнати, — мовила вона й поквапливо вийшла.

«Вона вітає мене як гостю, — подумала я. — Такої зустрічі я аж ніяк не сподівалася.

Я чекала холодності, сухої чемності. А щоб отак зустрічали ґувернантку, я ще не чула. Та ще побачимо: тішитись надто рано».

Вона повернулася, власноручно прибрала зі столу плетиво та дві-три книги, звільняючи місце для таці, що її внесла Лі, а потім почала мене частувати. Мені вперше в житті виявляли таку увагу, і я дуже ніяковіла, що коло мене так упадає пані, до якої я найнялася на службу, та оскільки сама вона, здавалося, робила це від щирого серця, я вирішила за краще сприймати всі ці вияви люб'язності спокійно.

— Чи я матиму приємність бачити міс Фейрфакс сьогодні ввечері? — спитала я, попоївши.

— Що ви сказали, моя люба? Я трохи недочуваю, — відповіла стара пані, наставляючи вухо ближче. Я повторила запитання виразніше.

— Міс Фейрфакс? Ви, мабуть, маєте на увазі міс Варанс? Прізвище вашої майбутньої учениці — Варанс.

— Он як! То вона не ваша дочка?

— Ні, в мене нема дітей.

Я б охоче продовжила цю першу розмову, щоб дізнатися, ким їй доводиться міс Варанс, та вчасно згадала, що нечемно питати забагато; до того ж я з часом про все це однаково дізнаюсь.

— Я така рада, — провадила вона, сівши проти мене й беручи на коліна кота, — я така рада, що ви приїхали. Мені буде дуже приємно жити тут з вами. Життя тут взагалі досить приємне. Торнфілд — чудовий старовинний будинок, і хоч він давно вже занедбаний, все-таки це ще розкішний дім. Але, знаєте, взимку, та ще сама, занудишся навіть у найпишніших палатах. Лі, безперечно, хороша дівчина, а Джон та його дружина теж дуже порядні люди, та вони, бачте, тільки слуги, з ними не поговориш як із своїми рівними: їх треба тримати на певній відстані, щоб не втратити авторитету. Минулої зими (а вона була сувора, як ви, мабуть, пригадуєте, —

як не сніг, то дощ або вітер) від листопада до лютого сюди ніхто й носа не потикав, крім різника та поштаря; я геть знудилася, сидячи вечорами сама. Часом я просила Лі почитати мені, та боюсь, що бідну дівчину це тільки обтяжувало. Навесні і влітку тут, звісно, куди краще: яскраве сонце, довгі дні. А потім, на початку цієї осені, приїхала маленька Адель Варанс із нянею. Коли в домі з'являється дитина, одразу стає веселіше, а тепер, коли й ви приїхали, тут буде зовсім весело.

Мені дедалі більше подобалась ця достойна леді. Присунувши своє крісло ближче до неї, я сказала, що від щирого серця бажаю, щоб моє товариство було для неї таке приємне, як вона сподівається.

— Однак сьогодні я не дозволю вам засиджуватися до пізньої ночі, — мовила вона. —

Вже скоро дванадцята, а ви були в дорозі цілісінький день і, напевно, дуже стомились. Коли ваші ноги вже відігрілися, я покажу вам вашу спальню. Я сказала приготувати вам кімнату поряд з моєю. Щоправда, вона невеличка, та я подумала, що вам там буде зручніше, ніж в одній з великих парадних кімнат. Меблі там розкішні, але ці покої такі похмурі й незатишні, що я сама там ніколи не сплю.

Я подякувала їй за турботу і, справді змучившись після далекої дороги, одразу погодилася йти спочивати. Вона взяла свічку, і я пішла слідом за нею. Перевіривши спершу, чи замкнено парадні двері, і вийнявши ключа з замка, вона повела мене сходами нагору. Приступки й поруччя були дубові, а високе й вузьке вікно над сходами — з кольоровими шибками; це вікно і довгий коридор, куди виходили двері спалень, скоріше нагадували церкву, ніж людську оселю. На сходах і в коридорі було холодно, як у льосі, і на мене там дихнуло пусткою і самотністю, отож я зраділа, коли місіс Фейрфакс привела мене нарешті в мою кімнату, невеличку й обставлену в сучасному стилі. Місіс Фейрфакс ласкаво сказала мені на добраніч, і я замкнула за нею двері й роздивилася довкола; привітна кімнатка, де я опинилась, трохи пом'якшила похмуре враження від величезного порожнього холу, широких темних сходів та довгого холодного коридора. І я раптом усвідомила, що після цілого дня фізичної втоми та душевних тривог я нарешті досягла безпечної пристані. Гаряча вдячність сповнила моє серце, і, ставши навколішки біля ліжка, я склала дяку тому, кому й годилось,

не забувши, перше ніж підвестись, попросити допомоги і в моєму подальшому шляху та снаги стати гідною виявленої мені ласки, що я її іще не заслужила. Того вечора моя постіль здалась мені на диво м'якою, а кімната — на диво затишною. Зморена й задоволена водночас, я невдовзі міцно заснула. Коли я прокинулася, був уже білий день.

Сонце світило крізь блакитні ситцеві завіски, і моя кімнатка здалася мені особливо світлою й привітною з її обклеєними шпалерами стінами та килимом на підлозі. Усе це було таке не схоже на брудні голі дошки Ловуда, що в мене стало радісно на серці. Зовнішній блиск завжди зачаровує юність; я подумала, що для мене вже почалося нове життя, де будуть не тільки скорбота і труднощі, а й утіхи та радощі. Мені здавалось, що зміна оточення й нові сподівання зміцнюють в мені сили й здібності. Я не можу сказати, чого саме я тоді сподівалася, але чогось приємного, — може, не того дня і не того місяця, а колись у майбутньому, через невизначений час.

Я встала. Одягалась я дуже дбайливо: змушена вбиратися скромно, — вся моя одежа була дуже проста, — я від природи мала нахил до витонченості. Я не звикла нехтувати своїм зовнішнім виглядом і тим враженням, яке я справляла, — навпаки, я старалась виглядати якнайкраще і здаватися якомога привабливішою. Іноді я жалкувала, що вдалася така негарна: