Читати книгу - "Поміж ворогами"

вас, - попросив його о. Артемій вдруге, і сам, крутнувшись коло крісла, мов той вітер, впав у крісло.

Добриловський ще раз граціозно й якось м'яко нахилив шию й голову до о. Артемія й потихеньку неначе перегнув пополовині свою тонку постать та й пірнув у крісло, держачи верхню половину своєї особи просто й рівно. Отець диякон стримів у кріслі, білявий, аж жовтуватий, мов воскова свічка в підсвічнику.

- Ви їдете до Богуслава? - спитав о. Артемій в Добриловського.

- До Богуслава, отче благочинний, - тихим і солоденьким голосом обізвався диякон.

- Ви будете їхать проз Панасенкову оселю, трохи не під самим його домом? - сказав о. Артемій.

- Шлях іде проз самий Панасенків двір. Може, отче благочинний, маєте яке діло до Панасенка щодо спродажу пашні або за землю? - несміливо спитав Добриловський.

- Ні, отче дияконе! - сказав о. Артемій. - Маю інше діло; там приїхав вже на святки з Києва його син.

- А! Леонід Семенович, студент! Чув, чув, - сказав диякон, і його тихі очі неначе побадьорнішали й засвітились.

- Знаєте, Леонід Семенович бував у нас частенько, приїздив кільки раз влітку. Так щось мені здається, що він ніби мав на думці сватать мою дочку. Я примітив, що до того діло йдеться.

- Дай боже! Панич гарний, і батько його грошовитий чоловік! - сказав диякон.

- Але, бачите, отче дияконе! - О. Артемій, наче зопалу, схопився з крісла і потім ніби підскочив, неначе на його хто сипнув гарячим приском. - Але, бачите… їздить він та їздить до нас, наче вдає з себе жениха, а сватати - не сватає! - вже гукнув на всю гостинну о. Артемій не то з злістю, не то з смішками, ще й руки розставив на всю їх довжину.

Він став одразу ніби приском та вітром. Диякон прищулився і ввесь обернувся ніби в теплий віск та «єлей».

Але після останніх слів о. Артемій і сам на часок став ніби «єлеєм» та тихим вітрецем. Він підбіг до о. диякона, поклав йому руку на плече й нишком, ніби по секрету, промовив, нахилившись трохи не до самого вуха.

- Заїдьте, будьте ласкаві, до Панасенка ніби на чай. Ви ж добре з ним знайомі. А за чаєм розбалакайтесь в паничем та ніби в жарти й спитайте, чи думає він сватать мою Ватю, чи так з нудьги забавляється отут в нас в Горобцівці?

- Добре, отче благочинний! Заїду й розпитаю, - сказав Добриловський тихенько й увесь став ніби ще м'якіший. Він помалесеньку нахилив довгу шию й стовбовату голову й знов випростав їх так помалесеньку, що й один волосок на голові й на бороді не поворухнувся.

- Скажіть йому так… вставте слівце в жарти, що я дам за Ватею дві тисячі, як буде сватать. А завтра, як вертатиметесь назад, заїдьте до мене та й розкажете про паничеві думки та гадки. Він чоловік щирий, одкритий, лепетливий і не потаїться з думками, а може, прохопиться. В його що на умі, те й на язиці.

- Добре, отче благочинний, добре! Я вже вмітиму завести розмову й випитаю в студента всю правду. Добре! А не схоче цей, то знайдемо й другого, може, й кращого, - сказав Добриловський.

Сусана Уласівна одчинила з столової двері й заглянула.

- Чи можна вас просити на обід? Обід вже готовий. Добридень вам, отче дияконе!

Добриловський підвівся з крісла й навшпиньки, ніби на резинових підошвах, нечутно підступив до Сусани Уласівни, нахилився помаленьку й поцілував її в руку.

- Отче дияконе! прошу й вас пообідать вкупі з нами, чим бог послав. В нас обід буденний, не довгий, і ми вас довго не загаємо в дорозі, - просив о. Артемій.

- Правда, що наш обід буде незагайний, бо буденний, але в дорозі й такий обід знадобиться. Прошу вас до столової, о. дияконе, - сказала Сусана Уласівна, забувши на той час і про свою гордовитість.

Зараз по обіді Добриловський вирядився в дорогу й заїхав по дорозі до старого Панасенка. Другого дня о. Артемій та Сусана Уласівна з нетерплячкою ждали вертання о. диякона. Він приїхав аж перед вечором.

- А що ж, отче дияконе? Чи спитали? Випитали? Що сказав Леонід Семенович? -питав о. Артемій.

Добриловський важко зітхнув, неначе в його самого трапилось якесь лихо в домі.

- Та що ж! Завів я розмову за чаєм. Жартую, кажу до Леоніда Семеновича, що от ви скінчили курс… тепер вам час би й подумать та поміркувать про те, щоб і одружиться. Ото й кажу я: і не їдьте далеко, бо і в нас багато є гарних і багатеньких паннів, як от Антося або дочка нашого благочинного. А наш благочинний, кажу, чоловік грошовитий, для Ваті не пошкодує грошей. А Леонід Семенович так-таки одразу й спитав: «А скільки ж тисяч благочинний дасть за нею?» А я кажу: тисячі з півтори дасть; дасть і дві для доброго жениха.

- А він що сказав? - спитав о. Артемій нишком, неначе дух йому забило.

- Дві тисячі! - аж крикнув Леонід Семенович. - То це такий грошовитий ваш благочинний? Я думав, він дасть найменше п'ять тисяч. Ватя мені припала до вподоби, але коли дасть дві тисячі, та й годі, то нехай Ватю «задні» візьмуть.

- Так і сказав! - крикнув о. Артемій і навіщось забігав по гостинній.

- Так і сказав… неначе вистрелив… а я питаю жартуючи: «Це так, як в казці казали гуси Івасеві-Телесикові, що сидів на дереві в дворі в Змії?» А він каже: «Еге!» Я й вуха опустив, -сказав Добриловський.

- Так і сказав: нехай її «задні» візьмуть? -знов крикнув о. Артемій і закрутивсь по гостинній, неначе Добриловський сам вистрелив в його з рушниці. І о. Артемій крутивсь, крутивсь, і здавалось, от-от упаде додолу - й простягнеться на всю довжину свого високого зросту.

«Одже отець благочинний ще скрутиться… А треба було доконешне це йому сказати… Але краще було б не казать, а щось інше збрехать», - подумав Добриловський, водячи очима слідком за швидкими поворотками о. Артемія.

- Падлюка! - крикнув о. Артемій і все бігав од кутка до кутка. Він забіг в той куток, де коло п’яніна стояли високі олеандри, увігнався у той вертоград, не примічаючи його, й наткнувся лицем на гострий лист. Листя штрикнуло його в самісіньке око. О. Артемій аж одкинув голову на плечі й промовив: «Овва!»

О. Артемій спинивсь, став проти самісінького Добриловського й крикнув:

- Падлюка! Падлюка!

Добриловському доводилось бачить, як отець благочинний