Читати книгу - "Чаклунка з останньої парти"

задоволене чавкання. Судячи з усього, вегетаріанці сир їли.

Від сили-силенної товарів у Липочки розбіглися очі, але деякі етикетки збентежили її. Наприклад, на коробках було написано «молоко», неначе молоко можна налити в паперовий пакет. Тут-таки стояло багато дрібних коробочок з привабливим написом «Чудо». Заінтригована Липочка відкрила одну упаковку і зрозуміла, що бабуся мала рацію: чудес на цьому світі не було. У коробочці лежав звичайний сир.

Справжнє потрясіння чекало на Липочку у відділі, де продавалися консервовані овочі. На полиці стояли бляшанки з написом «Зелений велетень». Дівчинка знала, що серед велетнів зустрічаються людоїди, але щоб люди їли велетнів — з цим вона стикалася вперше. На сусідній полиці громадилися не менш страхітливі банки «Дядя Ваня». По спині в Липочки пробігли мурашки. Значить, тут не гребують і канібалізмом. А втім, судячи з кількості баночок, дядя Ваня теж був велетнем.

Намагаючись не показувати переляку, дівчинка швиденько проминула страшні полиці і потрапила до хлібного відділу. Тут продавалося багато різної смакоти, але Липочка не стала затримуватися.

Слід було поквапитися. Адже бабуся могла вже й прокинутися. Дівчинка не хотіла її хвилювати. Узявши плетінку з вишнею і коробку із заварними тістечками, дівчинка попрямувала до виходу.

Біля дверей її зупинив окрик:

— Куди без грошей? Вихід через касу.

Чоловік у синій формі охоронця перепинив їй шлях. Так Липочка довідалася, що відсутність чаклунства зовсім не скасовує наявності валюти. Дівчинка розвела руками:

— У мене немає грошей.

— Тоді викладай усе, що взяла, — наказав охоронець.

Липочка із жалем поклала пиріг і тістечка на стійку.

До першого підійшов другий охоронець і сказав:

— У неї ще сир у торбинці. Камера показала, коли вона його цупила.

Липочка побачила біля каси товсту тітку, з якою зіткнулася у відділі сирів і відразу зрозуміла, що це і є. Камера, яка на неї донесла. Судячи з того, що Яків Еммануїл Феліциус давно принишк, дівчинка підозрювала, що сиру в торбинці вже немає.

— Чого стоїш? Ану відкрий торбинку, — зажадав охоронець.

— Там нічого немає.

Липочка позадкувала.

— Ось ми й перевіримо, є чи ні.

Чоловік потягнув до себе торбинку. Раптом його руку ніби обпалило вогнем. Охоронець мимоволі відсахнувся.

Липочці вистачило хвилинного замішання, аби прослизнути через відчинені двері і кинутися навтікача. На щастя, дядьки не захотіли її доганяти.

Липочка квапилася до дитячого майданчика і роздумувала про мінливості долі. Скільки разів за останню добу їй доводилося рятуватися втечею. Добре ще, що цього разу з нею не було бабусі.

Незабаром вигулькнули гойдалки, драбинки і дерев'яні будиночки. Старенька все ще спала. Вона була така маленька і сухорлява та беззахисна в незвичному вбранні! Життя в новому, суворому світі було для неї непосильною ношею. Липочці стало шкода бабусю.

Дівчинка сіла біля пісочниці, дістала Щоденник і написала: «Хай у бабусі з'являться незвичайні сили».

Дракончик висунувся з торбинки і повертів головою. Переконавшись, що поруч нікого немає, він виліз і з насолодою простягся на піску. У Липочки раптом виникла дивна думка, яка ніколи не з'являлася у Вернисвіті. Думка була майже відчутною, тут про це думали всі разом і кожен окремо: від бомжа до олігарха. Вона проникала в мозок, витісняючи всі інші, мабуть, набагато корисніші ідеї. Липочка у відчаї прикидала: де взяти гроші?

І тут вона в черговий раз переконалася, що Яків Еммануїл Феліциус був справжнім скарбом. Він, попирхуючи і надимаючи щоки, качався в піску, неначе приймав пісочну ванну, і раптом вигріб зім'ятий папірець. Це був неймовірний успіх. Мандрівники розжилися банкнотою аж у десять карбованців!

Липочка ледве стрималася, щоб не розбудити бабусю, але потім їй у голову прийшла чудова ідея. Поки старенька спить і не може заборонити їй користуватися Щоденником Бажань, треба наробити таких папірців якомога більше. Новий запис говорив: «Хай у мене зараз же з'явиться сто таких самих банкнот».

Пачка десяток з'явилася найпростішим способом — нізвідки. Вона просто опинилася в торбинці. Липочка почувала себе справжньою багачкою. Її розпирало від бажання похвалитися перед бабусею. Августина немов відчула нетерпіння онучки. Вона клюнула носом і прокинулася.

— Здається, я задрімала? — пробурмотіла старенька чарівниця, відганяючи сон. — А ти так і просиділа?

— Бабусю, я роздобула гроші,— з місця навскач заявила Липочка і вручила бабусі пом'яту пачку купюр.

— Де?

Знаючи онучку, Августина не могла приховати збентеження. З Липочкою навіть найневинніші новини загрожували обернутися катастрофою.

— У пісочниці.

Це була майже правда.

— Ходімо, купимо чогось