Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

На півдорозі він зупинився, заглянув у порожні бланки, перевернув декілька сторінок, щось прочитав, подивився на будинок і похитав головою.

— Схоже, він гарний у таких справах. — зауважив я Дебрі.

— Краще би йому бути до біса гарним в цьому. — відповіла Дебора. Вона вкусила інший ніготь і я почав турбуватися, чи не залишиться вона скоро без своїх запасів.

Чатскі продовжив свій шлях, звіряючись із документами, судячи з усього, навіть не підозрюючи, що став причиною можливого дефіциту нігтів у залишеній ним машині. Кайл виглядав природно і здавався дуже спокійним. Складалося враження, що він володів великим досвідом або в крутійстві, або в шахрайстві, вибирайте самі, яке з цих слів краще відповідає уявленню щодо офіційно санкціонованого правопорушення. Адже в нього була Деб, яка майже з'їла свої нігті і вже починала таранити пивні фури. Може, він був поганим впливом на мою сестру, хоча завжди було приємно знати, що у неї тепер з'явилася вона ціль для докорів і вельми болісних стусанів кулаком. Я завжди був готовий поступитися на деякий час правом носити на тілі синці та забої.

Чатскі трохи постояв перед дверима і зробив якийсь запис. А потім він, — не зрозуміло яким чином, бо я не помітив, як він це зробив, — відкрив замок і прослизнув у будинок. А двері за ним зачинилися.

— От лайно, — прошипіла Дебра. — Взлом і незаконне вторгнення в чужу власність. Скоро він змусить мене до нападу на літак.

— Я завжди мріяв побачити Гавану.

— Дві хвилини, — коротко і жорстко кинула вона. — Потім я кличу підмогу і йду слідом за ним.

Судячи з того, як її рука сіпнулася до рації, пройшли одна хвилина, і п'ятдесят дев'ять секунд. Але в цю мить двері відчинилися, і з них вийшов Кайл. Він ненадовго затримався, щоб зробити черговий запис, і повернувся в машину.

— Все, — оголосив він, сідаючи на переднє місце. — Їдемо додому.

— Будинок порожній? — запитала Дебора.

— Порожній, хоч свисти в ньому. Ні рушників, ні порожніх бляшанок з-під супу.

— І що ж тепер? — спитала вона, перемикаючи важіль швидкостей.

Він похитав головою.

— Назад до плану А.

— І що, до диявола, означає цей план А?

— Він означає — терпіння.

Отже, незважаючи на чудесний ланч і пізнішу вельми оригінальну покупку, ми повернулися до очікуванню. Минув ще один типовий нудний тиждень. Складалося враження, що сержант Доукс не залишить мене в спокої до тих пір, поки я не завершу свого перетворення на картину Чоловік із пивним животиком, що приклеївся до дивану. Я не бачив нічого іншого, аніж як грати у «Шибеника» з Коді та Астор, чи ганяти з ними по двору, і демонструвати театральні поцілуночки з Ритою задля милості свого переслідувача.

А потім посердь ночі пролунав телефонний дзвінок. Це була ніч із неділі на понеділок, і мені належало відправитися на роботу раніше, ніж зазвичай; Вінс Масуока і я мали договір, тому завтра наступала моя черга забирати у булочника пончики. І ось серед ночі нахабно дзвонив телефон, ніби мені було плювати на весь світ, а пончики доставляться самі собою. Я покосився на тумбочку біля ліжка, де стояв годинник: 2:38. Мушу визнати, я розлютився і, піднявши трубку, гаркнув:

— Залиште мене у спокої.

— Декстер, Кайл пропав. — вимовила Дебора. Вона не звучала виснаженою, але абсолютно напруженою і я був непевним, чи вона хотіла когось пристрелити, або ж заплакати.

Мені знадобилася мить, щоб запустити свій могутній інтелект на повну потужність.

— Ее, що ж, Деб, він з таких типів, що може тобі краще без нього...

— Він зник, Декстер. Його викрали. Цей... цей тип його схопив. — вимовила сестра, і не зважаючи на те, що я відчув себе героєм серіалу «Клану Сопрано», я зрозумів, що вона мала на увазі. Той, хто перетворив ту істоту на столі в співочу йодлем картоплину, схопив Кайла, і ймовірно, обійдеться з ним аналогічно.

— Доктор Данко. — промовив я.

— Так.

— Звідки ти знаєш?

— Він сказав, що подібне може трапитися. Кайл єдиний, хто знає, як виглядає цей тип. Він сказав, що як тільки Данко з'ясує, що він тут, то відразу може спробувати... Його підставили і... чорт Декстер!, просто приїдь сюди. Ми маємо його знайти. — виклала вона і кинула трубку.

Завжди я, хіба ні? Я не така вже й приємна людина, але з якоїсь причини саме до мене всі і йшли зі своїми проблемами. Ах, Декстер, нелюдське люте чудовисько поцупило мого бойфренда! Та що ж це таке, я сам нелюдське люте чудовисько! Хіба ж цей факт не дає мені право на відпочинок?

Я зітхнув. Напевно, що ні.

Я сподівався, Вінс пробачить мені щодо пончиків.

Глава 14

До будинку Дебори від моєї квартири на Гроув було п'ятнадцять хвилин їзди. Вперше я не помітив сержанта Доукса, слідуючим за мною, але було цілком імовірно, що він скористався плащем-невидимкою клінгонів15. У будь-якому разі, дорога була майже порожньою, і я навіть разок проскочив на червоне світло. Дебора жила в Корал Гейблс у Медині, у маленькому будинку, який був оточеним перерісшими фруктовими деревами і обвалюючоюсь стіною із коралових каменів. Я уткнув ніс своєї машини в хвіст її автомобіля і будучи у двох кроках побачив, як Дебора відкрила передні двері.

— Куди ти подівся? — запитала вона.

— Я заскочив на клас йоги, а потім у торгівельний центр, прикупити взуття. — відповів я. Насправді мені вдалося домчати до сестри менш ніж за двадцять хвилин, і її тон здався мені дещо образливим.

— Заходь. — сказала вона, тримаючи двері так, немов побоювалася, що та могла полетіти.

— Підкоряюся, о Могутня. — вимовив я і зайшов у будинок.

Невеликий будинок Дебори був розкішно декорований в стилі модерн, іменованому «у-мене-немає-приватного-життя». Її житлове приміщення було схожим на номер дешевого готелю, куди в'їхала рок-група, що повиносила все, окрім телевізора і відеомагнітофона. У французьких дверей стояв столик, а поруч із ним стілець. Двері вели у патіо16, який майже загубився в густих заростях кущів. Дебора відшукала другий стілець — якесь хитке складаючись сидіння — і поставила його для мене поруч зі столом. Я був таким зворушеним її гостиприємністю, що навіть ризикнув сісти на хитке сідало.

— Отже, — почав я. — коли він зник?

— От лайно, — відповіла Деб. — Години